Повернувся через 8 місяців після загибелі: Герою з Волині навіки 41

Про це пише видання «Нова доба».

Олег Городюк народився в багатодітній сім’ї граддівських трударів. Із двома братами Русланом і Віктором та сестрою Людмилою змалку ріс у любові до праці та землі, господарювати на якій допомагав своїм вже літнім батькам Володимиру Пархомовичу та Галині Василівні.

«Олег був неодруженим і жив із батьками, став їм найпершим помічником, − бринять болем слова його сестри Людмили. − Вчився він на бухгалтера та водія. Багато працював за кордоном на будівництві, а ще кочегарив у Маневичах в поліклініці й лікарні. Хазяйнував удома – й на полі, і біля худоби, якої тато з мамою тримають багато. Мав хист до техніки: умів нею й потрудитися, і налагодити, відремонтувати все при необхідності. Любив, аби скрізь були порядок та чистота. Часом казав батькові, якому в червні вже має виповнитися 70 років, що треба йому збувати всю ту господарку, аби легше пожити, але він не хотів, тож і продовжував допомагати йому».

Мобілізували до війська Олега Городюка 1 травня 2023 року.

«Він рік і два місяці прослужив. Був водієм у 417-му стрілецькому окремому батальйоні, – продовжує розповідь сестра Воїна. − Тривалий час перебував біля Нікополя на Дніпропетровщині в мобільній вогневій групі ППО, яку возив збивати ворожі «шахеди». А потім був переведений на Запорізький напрямок, де доставляв бійців на позиції і забирав їх назад. Ми навіть не знали, як це було небезпечно, бо він якось легко, невимушено так про це говорив: «Поїду – завезу хлопців. Поїду – заберу хлопців…».

В одній із таких поїздок, які потрібно було робити із блискавичною швидкістю, без жодних зупинок − хлопці на ходу в машину заскакували, він і загинув… FPV-дрон прилетів прямо в лобове скло автомобіля. Це було 27 липня минулого року при транспортуванні побратимів із рубежу розгортання загальновійськового резерву в смузі оборони поблизу населеного пункту Рівнопіль Волноваського району Донецької області. У нього не було шансів урятуватися… Це сталося на очах у побратимів, але до підтвердження тесту ДНК ці довгих вісім місяців він вважався зниклим безвісти. А в нас була надія на те, що Олег таки живий…»

Згадують рідні, що найбільшим його бажанням було те, щоби закінчилася війна. «Хочу піти на роботу і спокійно працювати», − казав він їм і за місяць до загибелі, коли в червні приїздив у відпустку. В ті останні проведені з ним дні ніхто й гадки не мав, що його життя так скоро обірветься.

Юлія МУЗИКА

Читайте також:

• Віддали життя за Україну: рідні Героїв з Волині отримали державні нагороди
• Війна забрала життя батька й сина: 22-річному волинянину присвоїли найвищу державну нагороду
• Життя забрала підступна хвороба: історія Героя з Волині