«Краще б такого не бачив, що доводиться спостерігати»: спогади про мужнього захисника, похованого на Волині

Як розповіла мама воїна Лариса Степанівна, народився Олександр в Маневичах у 1986 році, адже вона тоді була приписана в Новосілках Маневицького району. Однак її чоловік Олексій Пилипович із 1985 року вже працював у Кузнецовську (нині Вараш) на Рівненській АЕС токарем, тож там і записав свого новонародженого сина. Невдовзі вся молода сім’я оселилася у місті-супутнику РАЕС, а пані Лариса влаштувалась на станцію кухарем. Історію Героя пише газета Нова доба.

Олександр закінчив четверту міську школу і пішов навчатися у Нововолинський електромеханічний технікум. Потім працював на різних роботах у місті, трохи на ТОВ «Хайберрі» у Чарторийську, згодом їздив на заробітки по Україні й країнах ближнього зарубіжжя. Лише перед мобілізацією, у 2022 році, встиг рік попрацювати за спеціальністю на атомній станції.

Коли почалась повномасштабна війна чоловік відразу пішов до місцевого Центру комплектування. Однак тоді йому сказали, що поки потреби у новобранцях немає. А вже потім із дивуванням говорив матері, що його чомусь не викликають.

– Під час роботи на РАЕС в сина була бронь, однак коли вона закінчилась і її ще не встигли продовжити, його мобілізували, – розповідає мати полеглого Героя. – Оскільки був високим та фізично розвинутим, потрапив у 25-ту окрему повітрянодесантну Січеславську бригаду, що базується в Житомирі. До того вже мав досвід строкової армійської служби у Львівській області, де був такелажником на складах боєприпасів.

Невдовзі Олександр Слюсарчук разом з іншими десантниками був направлений на два місяці в Німеччину, де їх навчали штурмовим діям. Після повернення в Україну, у складі підрозділу направився на Куп’янський напрямок, де отримав перше поранення та дві контузії. Згодом, 25 січня, його разом із ще чотирма військовими відкопали побратими після артобстрілу. Тоді вижив лише Олександр і ще один боєць.

Отримавши значні ушкодження, він деякий час проходив лікування, а потім був переведений із штурмовиків у пілоти БПЛА своєї ж бригади. Однак це не вберегло мужнього Воїна від загибелі.

– Коли вони робили скиди із «пташок», їх помітили рашисти і надіслали дрон у відповідь. Олександр намагався відкинути помічений і скинутий боєприпас. Однак той розірвався, коли він намагався це зробити. Олександр загинув миттєво від осколка. Ще троє його побратимів отримали контузії. Це сталося 31 травня, – з болем у серці каже матір Героя. – Син часто телефонував і розповідав, що було досить важко. Коли якось запитала у нього, що йому з того дрона видно, то відповів, що краще б такого не бачив, що доводиться спостерігати. А ще його вражало як рашисти йдуть у наступ по тілах своїх вбитих солдатів. Таке враження, що їм на них байдуже. Ще дивувало, коли був у штурмовиках, де їх стільки береться, адже їх нещадно нищили, а вони все лізли і лізли. Проте ніколи ні на що не жалівся, – ні на харчі, ні на побутові умови. Щоправда, образливо йому було чути від окремих жителів Сходу України, навіщо вони прийшли туди воювати.

Олександр Слюсарчук мав 13-річну доньку Інну. З дружиною стосунки не склалися і вони розлучилися. Проте мешкали неподалік один одного у Вараші й мали хороші відносини.

Батьки загиблого Воїна – уродженці сіл Комарове та Новосілки. Коли вийшли на пенсію, стали мешкати у батьківському домі пані Лариси в Новосілках. Тож після прощання із мужнім Захисником у Вараші, його тіло доставили до цього села. Чин похорону здійснили у місцевому храмі Великомученика Пантелеймона. Поховали Воїна із усіма військовими почестями.

Щирі співчуття батькам, доньці, родині, друзям та близьким нашого Оборонця. Вічна та світла пам’ять Захиснику України!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також:

• «Побратимам забракло кількох метрів аби забрати тіло мого чоловіка». Спогади про полеглого Героя з Волині
• Виносив на собі побратимів до евакуаційної машини: 25-річному захиснику з Волині просять присвоїти звання Героя України
• Вів команду, ризикуючи життям: на Волині вперше в храмі заупокійне богослужіння за захисником лунало українською