«Відчував наближення кінця свого перебування на землі»: Герой з Волині підірвався на міні

спогади про військового

10 березня 2023 року в Ковельському районі на одній із замінованих від початку повномасштабного вторгнення ділянок на міні підірвався автомобіль з військовослужбовцями, серед них був воїн Петро Михальчук із села Холоневичі Цуманської громади Луцького району.

Про нього написав Олександр Кобилан у соціальній мережі «Facebook».

Старший сержант, старший стрілець 3 - го стрілецького відділення 2 - го стрілецького взводу 2 - ї стрілецької роти народився в с. Видерта Камінь - Каширського району (01.08. 1965-10.03.2023).

Загинув, підірвавшись на міні в Ковельському районі. Похований в с. Холоневичі Луцького району Волинської області.

Михальчук Петро Адамович добровольцем пішов захищати рідну землю від рашистських окупантів.

Яким він був у мирний час, про його захоплення, настанови розповіла донька Героя Марія Горбачевська.

«Тато прийшов до своєї Тоні на заручини з букетом білих гладіоусів, несучи чисті наміри своєї душі. Вона побачила ці квіти і не могла від них погляд відвести. Мама полюбила їх з того часу і вони в нашому домі зайняли почесне місце. Мама цінувала його вибір, і саме ця квітка стала символом їхньої любові. Свого «Пєтьку» Тоня зустріла, коли він «ходив» у далекі морські рейси на риболовецькому судні», - ділиться Марія.

«Відчував наближення кінця свого перебування на землі»: Герой з Волині підірвався на міні«Відчував наближення кінця свого перебування на землі»: Герой з Волині підірвався на міні

Захисник вивчав географію не по назвах материків, а відчуваючи на собі велич і силу морської стихії.

«Назви морів і океанів закарбувались в його пам'яті гойданням на гігантських хвилях, як ті, що зображені на картині Айвазовського «Дев' ятий вал». Можливо їхні зустрічі і розмови про далекі подорожі заполонили дівоче серце і воно підказало того, з ким спільно йти по життєвій стежині. Тато свідомо проміняв морські світанки і мальовничий захід сонця на створення власної сім' ї. Він захоплював мене, дитину, своїми розповідями про німецьке місто Бремен, яке я асоціювала з бременськими музикантами, яких бачила в однойменному мультфільмі. Тато розповідав, що в цьому місці існує багатовікова традиція, коли на причалі сидять одинокі музиканти і видають з допомогою своїх інструментів чарівну мелодію, яку слухають хвилі моря, чайки, що низько підлітають аби почути соло саксафону, а проходячі повз кораблі, вітають музикантів протяжними гудками... Татові це місто дуже подобалося.

Я виношую багаторічну мрію - побувати в ньому. Побачити, почути і насолодитися чарівною мелодією з дитинства, вдихнути на повні груди повітря, щоб забрати його частку з собою. Пройтися вуличками, по яких ступав мій тато. Я певна, що Він буде зі мною в цю мить. Батьки раділи, що підростають діти. Тато і мама не показували при нас своїх емоцій. Їхні очі говорили щастям. А ще тато любив задивлятись на мої карі очі, які надто йому подобалися», - пригадує донька Героя.

Петро працював в школі і був «майстром на всі руки». Він міг полагодити парти і зламані стільці, розумівся на поводженні з електричними виробами. Його любили діти і він знаходив спільну мову з ними.

«Тато доглядав за шкільними кіньми і вони виконували його команди. Коли була школяркою, на перерві любила прибігати до свого рідненького і попросити аби Він мені щось полагодив. «Біжи до себе в клас і чекай, я обов'язково прийду і все для тебе зроблю», - були слова рідної людини, які забути з роками не можна. А ще до моїх долонь вкидались шоколадні цукерки, мої най - най улюбленіші так, щоб про це матінка не знала і мене не сварила. Брат ріс бешкетником, як і переважна більшість хлопчаків. Бувало, що «накоїть» щось, але тато його не ганив, лиш промовляв з усмішкою: «Нічого страшного. Все буде добре». А скільки ласки і доброти виходило від тих слів, що повторно робити якусь непристойно дитячу «витівку» було недоречно. Тато розповідав, як сам був школярем і любив побешкетувати. Він приховував свої почуття, намагаючись говорити «ділом». Свої наміри озвучував прямо, відстоюючи свою думку, і нас тому навчав», - каже жінка.

«Відчував наближення кінця свого перебування на землі»: Герой з Волині підірвався на міні«Відчував наближення кінця свого перебування на землі»: Герой з Волині підірвався на міні«Відчував наближення кінця свого перебування на землі»: Герой з Волині підірвався на міні

Петро обожнював полювання. Він не міг без лісу. Зимової пори всі вихідні «пропадав» за улюбленою справою. Був неговірким, здебільшого мовчав.

«Зі мною любив розмовляти. В неділю, зранку чистить рушницю і мені розповідає про полювання... Брав з собою по чорниці, гриби і сік березовий заготовляти. При цьому показував практичні уроки поводження в лісі : як не заблукати, як вистежити звіра.

Тато любив ситно поїсти. Бо ж набута енергія від їжі стане підмогою при нелегкій роботі по веденню домашнього господарства в селі. У вільний час любив переглядати фільми, особливо захоплювали «бойовики». В молоді роки полюбляв займатися фотографуванням. Але все швидко пройшло. Під Новий рік ми з братом чекали на ялинку, яку тато приносив в дім, і від якої поширювався незабутній запах, який наповнював свіжою хвоєю увесь дім, несучи радість наближення свята. Ми, діти, любили з татом її прикрашати, а мама готувала на стіл і прибирала оселю. На ялинці, окрім іграшок, висіли цукерки, «дощик», а вата імітувала сніжинки. Чекали моменту, коли лісова красуня засяє вогниками і біля її підніжжя покладуть мандарини.Я була «татова доця». Він завжди підтримував мої ідеї, ні в чому не відмовляв, не осуджував. Я завжди відчувала його підтримку. Пригадалось, як тато вирощував кролі, і я часто ходила з ним заготовляти траву. Він вчив мене косити. І тепер я це вмію, хоч усвідомлюю, що це не жіноча справа», - провадить Марія.

Герой ніколи не жалівся на труднощі і випробування.

«Як виходить в житті, так воно і мало бути», - стверджував захисник. Розповідав про щасливі епізоди з дитинства, волів про погане не згадувати.

«Краще зберігати приємні спогади, а негатив оминати», - казав він.

«В день, коли рідненький йшов на війну, я сильно плакала і підсвідомо відчувала, що це може бути кінцем. Під час бою можливе все : поранення, контузії, навіть полон, але щоб смерть могла забрати рідну людину, я вірити не хотіла. Ми розмовляли з ним щодня з тринадцятої і до чотирнадцятої години. Тривалість наших бесід обмежувалася двома-трьома хвилинами. У цих розмов були короткі часові рамки, але вони вміщали цілий світ. Наш з татом світ, в якому було місце для настанов, взаємної любові, де словом на відстані можна було обійняти, пригорнути, втішити і підняти настрій. Особливих ознак, які б вказували на наближення біди, я не спостерігала. Про те, як важко його душі, тато не видавав, а ховав за «сімома замками». В його очах я мала б виглядати щасливоюі ніщо не могло тому завадити. 10 березня 2023 року наша з татом розмова тривала найдовше, впродовж 15 хвилин.Ми говорили про прості речі: я - про те, як господарюємо в селі; він - про ліс, що милував його око і в якому знаходив щось таке до болю схоже з нашими куточками, в яких є такі ж галявини, стрімкі сосни, що небо підпирають своїми кронами і грибні місця. З особливим захопленням тато розповідав про кота, який прибився до них і якого кормили всі гуртом.А я йому - про свого Нявчика. Час нашої задушевної бесіди швидко збіг, як сніг під весняними сонячними променями. Лиш встигла сказати на прощання любому татусеві: «Бережи себе», - говорить донька захисника.

«Відчував наближення кінця свого перебування на землі»: Герой з Волині підірвався на міні«Відчував наближення кінця свого перебування на землі»: Герой з Волині підірвався на міні

«Я поговорила з татом і в мене була впевненість, що він в безпеці, і все буде добре. Тепер я розумію, що про наближення кінця свого перебування на землі тато відчував. Таке враження, що він все зробив у цьому світі, звершив свою місію й настала пора відходу. 11 березня 2023 року ми з братом приїхали в батьківську хату. Мама знала про те, що тато загинув, але ніхто мені в цьому признатися не хотів. Лиш надвечір про смерть тата повідомив брат Владислав: «Є така ймовірність, що тато загинув. Я не хотіла в це вірити. В новинах писали, що частина з тих, хто підірвався на міні, - вижили. І я в нього вірила. Вірила в мого тата, який витримає всі випробування, бо ж він - сильний, спритний, кмітливий і має великий життєвий досвід. Брат обійняв мене і сказав, що в нас немає більше тата. Я не назву цей стан болем. Таке враження, ніби частинка мене загинула разом з ним. Я не знала куди піти, що робити», - розповідає жінка.

«Коли сиділи біля труни нашого татуся, мама говорила про те, що в телефонних розмовах він просив, щоб господарку не зменшувала, щоб дочекалася його повернення і вони продовжать працювати на землі разом. Він вірив, що повернеться і наближав цей час. Їй боляче про це говорити. Вона дуже чекала і сподівалась на його повернення. Але не так сталося, як мріялось. Мама знає, що тато в засвітах, але крихітна надія на його повернення в її серці ще жевріє. Життя на цьому не закінчується і пам'ять про тата нас і її надихає продовжувати його справи», - підсумовує Марія.

Читайте також:

Можливо зацікавить

Графік відключення світла Волинська область

На Волині застосують графіки вимкнення світла

Герой України

Учитель, тренер, офіцер: захиснику з волинської бригади просять посмертно присвоїти державну нагороду

Герою з Луцька навіки 30 років
історії війни

Мобілізували у березні, а у червні командир повідомив батькам страшну звістку: спогади про молодого Героя з Луцька

Святковий стіл рецепти

Королівський бенкет: рецепти автентичних волинських страв

ДТП смерть

Волинянин на смерть збив велосипедиста: як його покарали

О 20 годині сказав, що йде «на позицію», а за годину - був вже у вічності, з якої не повертаються: спогади про Героя з Волині
історії війни

О 20 годині сказав, що йде «на позицію», а за годину - був вже у вічності, з якої не повертаються: спогади про Героя з Волині

День ангела 17 квітня 2024

17 квітня: хто з волинян святкує День ангела

на щиті, Волинь, полеглі Герої

Трагічний і гіркий день для Волині: «на щиті» востаннє повертаються загиблі на війні Герої

Соледар Герой України

Майже 40 днів лікарі боролися за його життя: 23-річному захиснику з Волині просять посмертно присвоїти державну нагороду