Подорож на Волинь з Дмитром Комаровим: село амазонок, дикий мед та дух давніх традицій

Відомий ведучий Дмитро Комаров запустив тревел-шоу «Мандруй Україною». У одному з випусків мандрівник відвідав волинську Амазонію.

Про серце Полісся, село вдів та стародавню техніку видобутку меду він розповів на своєму ютуб-каналі.

Українське Полісся - регіон на півночі нашої країни, який частково охоплює Волинську, Рівненську, Житомирську, Київську Чернігівську та Сумську області.

Це царство боліт, лісів та річок, які створюють тут незвичайний вологий клімат та ізолюють від зовнішнього світу величезні райони. У цих важкодоступних місцях давно живуть люди. Вперше про Полісся писали ще у XII столітті коли князь Мстислав Данилович йшов тут зі своїм військом із міста Копил, що зараз знаходиться на території Білорусі. Жителів Полісся називають поліщуками. Сотні років вони жили відрізаними від зовнішнього світу, тому в їхньому побуті збереглися звичаї давніх слов'ян їхні обряди та вірування. У гості до мешканців українських джунглів найліпше добиратися традиційним шляхом - річкою.

Серце Полісся - місце, яка називають волинською Амазонкою. Справжні джунглі на воді, вузькі звивисті лабіринти та безліч тварин навколо. Все це національний природний парк Прип'ять-Стохід. Його площа просто гігантська 400 м².

Назву річки Прип'ять чув, напевно, кожен. А от Стохід не така відома. Я каже її назва, вона має 100 ходів, тобто сотні вузьких каналів, лабіринтів. Стохід найдовша та найчастіша річка Волині. 188 км заплутаних русел проток та рукавів... Це справжній рай для тих хто хоче відчути себе першовідкривачем.

З першого погляду важко відрізнити українську Амазонку від оригінальної. З усіх боків чути різну живність. Коріння вільхи нагадують знамениті мантрові дерева.

За словами мандрівника волинська Амазонка чимось навіть краща, ніж справжня. Принаймні крокодилів у ній немає.

Деякі історики стверджують, що в Україні жила плем'я амазонок. Коли їх розбили, то ті, хто вціліли, пішли на Полісся. Через те, можливо, що в місцевих жінок тече кров амазонок. Назва цього племені походить від іранського слова «хамазан» тобто жінка-воїн. Легенди про них існують ще з давньогрецьких часів. Кажуть, що амазонки з дитинства вчилися володіти списом та мечем, метати дротики та бути вмілими вершницями. Українських амазонок називають «косачками». Це давня громада воюючих жінок, які мешкали на території сучасної України у III тисячолітті до нашої ери. Сьогодні вершник зі списами у цих селах, звичайно, вже не зустрінеш. Але, якщо говорити про сильних та незалежних жінок з бойовим характером, то амазонки в Україні точно є.

Дмитро розповів, що дуже багато років у різних країнах вони шукали рай. І ось вони знайшли його на Волині.

Прип'ять - це головна річка Полісся та найбільша притока Дніпра завдовжки 775 км.

В межах заповідника на її березі розташоване село, яке називають «будинком поліських амазонок». Це село Сваловичі де живуть майже одні жінки. Мандрівник з'ясовував, у чому причина такого способу життя та як жінки господарюють у цих диких місцях без чоловіків. Колись Сваловичі процвітали. У цьому селі навіть знімали українсько-чеський художній фільм, який висували на Оскар. Декілька стародавніх хат на початку села - це рештки декорацій, які не стали розбирати. Проте на момент знімання програми «Мандруй Україною» у цьому селі залишилось тільки півтора десятка мешканців, більшість із яких похилого віку.

Контраст цього місця зачаровує. Поки мегаполіси XXI століття ростуть, як гриби після дощу, і подекуди нагадують людські мурашники, Сваловичі ніби застигли в часі та зберегли свою давню автентичність. Це село існує, можна сказати, в ізоляції від зовнішнього світу. Тут немає пошти, банків, магазинів. Сюди не ходять автобуси, а з транспорту зустрічаються здебільшого старі дерев'яні човни. Незважаючи на свою відрізаність від великого світу, Сваловичі не забувають завдяки людям з великої літери. Поки вони є, батьківщина українських амазонок житиме і чекатиме на нових гостей, що показати справжній, недоторканий колорит давнього Полісся. Для тих, хто вирішив не просто побувати, а ще й лишитися на ніч, є унікальне місце для ночівлі. Це орнітологічна вишка. Річ у тім, що це не просто оглядова вежа, а ще й готель. Місце особливий ще й тим, що тут ночуєш не на матраці, а на натуральному сіні. Тож сон, звісно ж, буде особливим. Але найцікавіше - на горі.Там оглядовий майданчик, з якого можна побачити дуже гарний краєвид.

Українська Амазонія - природне диво. Про ці місця ходить багато міфів та легенд, але реальність вражає не менше. Місцеві амазонки виявилися не войовничим диким племенем, а ізольованим селом із дуже добрими та привітними жінками. Сьогодні Сваловичі - це мікс різних епох. Занедбані двори на березі річки купують жителі великих міст та будують сучасні дачі. Туристи, які сплавляються річкою на байдарках, зупиняється тут щоб сфотографуватися. Але вони зрідка заходять далі в село. Поліщуки - зразок щирої любові до української природи та культури. У їхніх лісах навіть стародавні ремесла, яким не одна тисяча років все ще лишаються буденною справою.

Полісся - це не тільки земля боліт, а ще й фантастичних лісів.

В цьому краї можна зустріти «бортників». Назва «бортники» походить від слова «борть», що означає дупло. Саме в дуплах дерев полюбляли селитися дикі бджоли. Люди з часом навчилися добувати їхній мед. Так, поступово це переросло в окремий вид ремесла. Люди почали шукати ці дупла і в дикій природі добувати дикий мед, а з часом навчилися створювати ці дупла власноруч.

Якось у Непалі Дмитро вже добував мед диких бджіл. Це небезпечне заняття відбувалося на стометровій висоті, тож здавалося, що після такого дивуватися вже немає чому. Але Волинський майстер довів, що на поліссі мед добувають не менш видовищно та екстремально, ніж у Гімалаях.

Завдяки своїй природній ізоляції Полісся зберегло давні традиції, вірування та культуру практично в первозданному вигляді. Це край недоторканої природи та людей, які бережуть своє минуле та використовують старовинні навички у повсякденному житті, навіть у XXI столітті. Сюди не так просто дістатися, але тутешня краса, звичаї та жителі абсолютно точно варті того, щоб подолати будь-які перешкоди.