Чоловік понад 30 років працював у шкільній освіті, дружина - 37 років навчала молодші класи: історія подружжя освітян з Волині

– Історія мого життя велика, і життя воно вже, по суті, завершується, – каже Андрій Андрійович, згадуючи свій пройдений шлях.

Він – уродженець Чернігівської області. Після закінчення училища залізничного транспорту працював два роки на Хмельниччині, а згодом вступив до інституту фізико-математичного напрямку. Пояснює це просто: інститут був близько до місця роботи, а точні науки були йому ближчі.

У 1965 році за направленням приїхав на Волинь. Перші роки працював у школі села Велика Яблунька, де чотири роки був заступником директора восьмирічної школи та викладав фізику. Саме тоді остаточно утвердився в педагогічній роботі.

Порівнюючи Волинь і Чернігівщину, згадує, що господарства на Чернігівщині були багатші через родючіші землі, але й на Волині села дуже різнилися між собою.

Разом із ним у школі працювала й дружина. Марія Терентіївна приїхала в Яблуньку на рік раніше, вона – місцева, з Великої Ведмежки. Упродовж 37 років навчала молодші класи: «Я тільки з меншими могла працювати. Вони слухають кожне слово, а зі старшими вже не так».

Після Великої Яблуньки Андрій Андрійович вісім років був директором школи в Колодіях. Йому запропонували на вибір села Троянівку та Колодії. Вибір впав на Колодії, адже це недалеко від Ведмежки – малої батьківщини його дружини.

Це був період активної роботи над матеріальною базою школи. Пан Андрій згадує, що особливу увагу приділяли майстерням і технічному забезпеченню: «Треба було, щоб у майстерні були деревообробні станки, циркулярки, тиски. Без техніки нічого не виходить».

Навчальне обладнання для шкільних кабінетів замовляли через магазини навчальних посібників, кошти переводили централізовано. Вони поступово поповнювалися усім необхідним. Навіть будучи директором, він не полишав викладання: «Фізику брав до дванадцяти годин. Я без уроків не міг».

Саме на цей період припав початок будівництва Рівненської атомної електростанції, за яким місцеві жителі уважно спостерігали.

У 1977 році Андрія Андрійовича перевели до Костюхнівки на посаду директора школи. Тут він пропрацював п’ять років. Матеріальна база школи була приблизно такою ж, як і в Колодіях, але згодом почалися великі зміни, пов’язані з реконструкцією приміщень і використанням старої польської школи як основи для нових добудов.

У 1982 році Андрія Дегтяра обрали головою Костюхнівської сільської ради. На цій посаді він пропрацював три скликання – до 1997 року. Цей період припав на перебудову та перші роки незалежності України.

– Робота тоді в сільського голови була така: той прийшов – дай, другий – дай, а в мене нема, – згадує він. – Реальна влада в ті роки була зосереджена в голови колгоспу. Хто мав фінанси, той і вирішував питання. Зокрема, у той час активно працював колгоспний цегельний завод, а вироблена цегла користувалась попитом у місцевого населення.

Попри складні умови, за цей час у Костюхнівці будувалися житлові будинки для спеціалістів, магазин, розвивалося водопостачання, використовувалися колгоспні ресурси для соціальних об’єктів. Багато уваги приділяли свердловинам і водонапірним баштам, адже місцева глина не пропускала воду.

Після завершення роботи в сільській раді Андрій Андрійович ще кілька років працював у школі, викладаючи трудове навчання. Він умів та полюбляв працювати руками – точити, варити, працювати на верстатах, виготовляти саморобну техніку – і передавав ці навички дітям.

Разом із дружиною вони виховали трьох синів (на знімку). Усі здобули вищу освіту. Старший працює на керівній посаді Рівненської АЕС, середній – там же програмістом у навчально-тренувальному центрі, молодший – будівельником у Києві. Має подружжя семеро онуків і правнучку.

Із 1992 року Андрій Андрійович очолює ветеранську організацію, яка нині об’єднує близько 70-80 людей із трьох сіл.

Навіть у поважному віці він залишається активним: працює по господарству, майструє, доглядає город, відвідує церкву. Підсумовуючи прожите, говорить без пафосу: «Траплялося всякого. Але головне – щоб було здоров’я і мир. А решта – діло наживне».

Фото автора та з домашнього архіву ДЕГТЯРІВ

Читайте також:

• У ліцеї на Волині - нова директорка
• Коли будуть весняні канікули та кінець навчального року у школах Луцька?
• Поєднує педагогічну діяльність із творчістю: вчителька з Луцького району створює картини з речей, що є під руками
• 20-річна волинянка отримала грант і відкрила логопедичний кабінет