Болота висохли, а журавлина вродила: волинянка розповіла про незвичний сезон

Про це пише видання «Нове життя» - новини Любешівщини. 

Добирається до місця збору Людмила Качула разом з іншими любителями журавлини. За роки таких поїздок у них сформувалася своя любешівська компанія – люди, які вже не вперше вирушають у поліські болота і добре знають, що на них чекає попереду.

З Любешова їдуть бусом, а далі починається зовсім інша частина дороги. Транспорт залишається позаду, і кілька кілометрів потрібно долати пішки вузькими болотяними стежками. Стежка звивається поміж мохом, болотяною рослинністю та чагарниками, подекуди доводиться уважно вибирати місце для кожного наступного кроку. Хоча досвідчені збирачі тут уже рухаються впевнено, адже дорогу добре знають.

– Мені подобається збирати журавлину, хоч ця праця дуже тяжка. Серед моху, болотяної рослинності прогортаю віття і збираю ягоду. Одягаю наколінники та збираю руками, у нашій компанії ніхто гребінкою не бере, – розповідає Людмила Качула.

Збір руками, звичайно, потребує більше часу, зате дозволяє обережно вибирати ягоду. Доводиться нахилятися, ставати навколішки, розсовувати рослини й шукати червоні ягідки серед моху. У такій місцевості нерідко можна побачити й плазунів, але це не лякає збирачів. Людмила Качула з усмішкою каже:

– Вовка боятися – в ліс не ходити. Інколи бачимо, але ми просто не звертаємо уваги, лазимо на колінах скрізь, аби ягід набрати.

Та цьогоріч поліські болота зустріли збирачів незвично сухими. Через маловоддя там, де раніше під ногами хлюпала вода, нині можна пройти легко.

– Цього року в болотах сухо. Ще такого я ніколи не бачила. Ягода сама менша, але тверда. Однак я взагалі дивуюся, як у такій суші вона ще й виросла, – каже Людмила Гнатівна.

І хоча до місця збору цього року подекуди дістатися простіше, робота від цього легшою не стала. Після кількох годин, проведених здебільшого навколішки серед моху та рослинності, втома дає про себе знати. Та поки ягода ще є, збирачі продовжують працювати.

За продуктивний день Людмила Качула може назбирати руками 23-26 кілограмів журавлини. Але найскладніше, каже жінка, не назбирати її, а винести з болота.

Коли мішок поступово наповнюється, кожна ягідка вже має свою вагу. І все це треба донести назад тією самою вузькою стежкою, якою кілька годин тому йшли з порожніми руками. Один за одним збирачі виходять із болота, несучи на плечах наповнені мішки. Тож дорога назад відчувається вже інакше: ноги втомлені, а ноша за плечима добряче тягне до низу.

І вдома із журавлиною також вистачає роботи. Подружжя Качулів зібрану журавлину тонким шаром розкладає на підлозі в літній кухні, аби вона добре зберігалася. Заготівельникам не здають, бо ціна цього року, за словами любешівки, невисока. Натомість реалізовують людям, які не пропускають можливості запастися цінними вітамінами.

За літрову баночку журавлини Людмила Качула просить лише 80 гривень, хоча на ринку її продають значно дорожче.

І попри те, що процес збирання журавлини складний та специфічний, збирачі повертаються у болото з року в рік. Бо для них це вже значно більше, ніж просто сезонний збір ягоди. Це не лише про цілющу журавлину, а й про цінні знання, які передаються з покоління в покоління: як знайти ягоду серед моху, як ступати болотом, як не збитися зі стежки і як винести зібраний урожай.

Поки такі люди, як Людмила Качула, щороку вирушають у поліські болота, ці знання залишаються живими. Але з часом таке вміння може стати лише спогадом про особливий спосіб життя, який нині ще поки можна побачити і в нас, на Любешівщині.

Мирослава Струк.

Читайте також: 

• Урожай є, але буде недобір: як на Волині збирають соняшник
• Жнива в розпалі: чому волинські аграрії чекають морозів для кукурудзи та які результати маємо на полях
• Ціна пшениці на Волині змінюється навіть протягом дня: скільки платять за тонну