Пройшов «гарячі точки», пережив хімічну атаку ворога, а помер дорогою додому: спогади про бійця з Волині Сергія Матвіюка

Пройшов «гарячі точки», пережив хімічну атаку ворога, а помер дорогою додому: спогади про бійця з Волині Сергія Матвіюка

26 березня в автобусі на під’їзді до Ковеля перестало битися серце рядового Сергія Михайловича Матвіюка з села Замшани Ратнівської громади.

Про життєвий та бойовий шлях Героя розповідає газета «Ратнівщина».

Сергій народився 19 квітня 1975 року у Замшанах. У родині Матвіюків зростало четверо дітей – дві старших сестри, брат і найменший Сергійко. Коли хлопчикові було три роки, помер батько. Уже дорослим так і залишився Сергій у батьківській хаті, жив з матір’ю Ольгою Максимівною.

Створив власну сім’ю. Разом з дружиною Тетяною народили двох синів і доньку. Жили як середньостатистична сільська сім’я – не купалися в розкошах, знали ціну грошам, трудилися на землі, по господарству, періодично виїжджали на сезонні заробітки. Уже виросли діти: синові Максимові – 20 років, 18-річна донька Олена – студентка другого курсу Луцького національного технічного університету. Найменший син Павло – учень 7-го класу.

Пройшов «гарячі точки», пережив хімічну атаку ворога, а помер дорогою додому: спогади про бійця з Волині Сергія Матвіюка

Історія цієї війни почалася для Сергія Матвіюка 11 березня 2022 року. Тоді він, зібравши речі, без вагань пішов захищати Батьківщину. Дружина Тетяна пригадує, як у перші дні сказав:

- Я не буду ховатися, бо йду захищати тебе і дітей! Якщо я не буду там, вони прийдуть сюди! І що я тоді зможу?! Він був настільки відповідальний!

25 травня 2022 року після пройдених навчань рядовий Сергій Матвіюк, старший стрілець четвертої механізованої роти другого механізованого батальйону 14 окремої механізованої бригади уже був на передових позиціях. І так рік служби на Куп’янському, Донецькому, Лиманському напрямках – у «гарячих точках» на Сході країни. Аж доки не отримав поранення у плече. Одразу лікувався у госпіталі в Харкові, потім постійно підтримував здоров’я у лікарнях Ратного, Ковеля, Луцька.

Племінниця Сергія Михайловича Інна Курилюк розповідає, що після поранення в нього діагностували цілий «букет» хвороб, пов’язаних з роботою органів серцево-судинної, центральної нервової систем, шлунково-кишкового тракту. Виявляється, такого згубного впливу для його здоров’я завдало застосування противником хімічної зброї. Сергій розповідав, що у нього та його побратимів був контакт зі зброєю хімічного ураження.

Це різновид зброї масового ураження, вражаючі фактори якого засновані на токсичному впливі бойових отруйних речовин. У росії хімічна зброя з’явилася у роки Першої світової війни, роботи з її дослідження продовжилися і в подальшому. Протягом другої половини XX століття в СРСР накопичили найбільший арсенал бойових отруйних речовин у світі, а в 1990-х роках почалося його планомірне знищення.

Пройшов «гарячі точки», пережив хімічну атаку ворога, а помер дорогою додому: спогади про бійця з Волині Сергія Матвіюка

27 вересня 2017 року росія повідомила про повну ліквідацію своїх запасів хімічної зброї. Як бачимо, це було лише повідомлення, адже майже щодня вороги намагаються нейтралізувати українських військових жорстокими, забороненими міжнародним правом методами. рф продовжує застосовувати проти Збройних сил України токсичні хімічні речовини, заборонені Конвенцією про хімічну зброю, хоча з 1997 року росія є учасником цієї конвенції. Хімічні речовини в гранатах сльозогінно-задушливої дії рашисти скидають із безпілотників на наші позиції.

Тетяна Матвіюк пригадує, що чоловік розповідав, що на них кинули щось із хімікатами невідомої дії. Напевно, та хімічна зброя і вразила органи й системи військовослужбовця.

Через набуті під час бойових дій хвороби Сергій Матвіюк так і не зміг повернутися на передову до своїх побратимів. Але так як на ВЛК його визнавали обмежено придатним, мав і далі нести службу. Більше того, коли пройшов реабілітацію після поранення, сам рвався назад до бойових товаришів. Дружина пригадує, що за цілий рік перебування в «гарячих точках» приїхав додому лише один раз на три дні й одразу повернувся назад. А через рік служби на Сході його життя перетворилося на постійне курсування між лікарнями і військовою частиною.

Пройшов «гарячі точки», пережив хімічну атаку ворога, а помер дорогою додому: спогади про бійця з Волині Сергія Матвіюка

Родичі розповідають, що він, навіть перебуваючи тут, дуже відповідально ставився до служби. Тільки виписували з лікарні – одразу їхав назад у частину. Знову потребував медичної допомоги – їхав у лікарню. І так вісім місяців. Нещодавно його відправили служити у Старий Самбір Львівської області. 26 березня дали два тижні відпустки. Вранці поспілкувався з дружиною, сказав, що до вечора вже добереться додому.

Львівський автобус зупинився на автостанції в Ковелі. Пасажири, які виходили останніми, сказали водієві, що на задньому сидінні спить військовий. Водій підійшов, щоб збудити його, та, на превеликий жаль, серце бійця вже не билося. Ось так тихо й спокійно, дорогою до рідного дому відійшов у засвіти мужній воїн, на долю якого випало чимало випробувань.

Він не раз дивився смерті у вічі, а вона забирала його повільно, відбираючи такі дорогоцінні життєві сили важкими хворобами, які спричинила війна. За висновками фахівців, смерть настала від гострої форми ішемічної хвороби серця (серцевої недостатності). Як сказали б колись старші люди, - не витримало серце.

Сергія Матвіюка любили всі: мама, сестри, брат, племінники, дружина, діти, теща, а ще велика родина кумів і друзів. Інна Курилюк пригадує, як багато він зробив для її сім’ї:

- Коли я була маленька, ми жили в бабусі. Всі йшли щось робити, а Сергій залишався мене глядіти. Він опікувався мною, аж доки в армію не пішов. Та й в дорослому житті постійно був поруч. Нам з чоловіком допомагав будинка будувати – від фундаменту до косметики. Бувало, ми ще не спланували вранці, що робити, а він приходить і підганяє: «Я вже попорався! Пішли щось робити, дивіться, який день гарний!» Він так вболівав за нас, так хотів, що ми мали своє житло! Був дуже «гарячий» до роботи. Дуже відповідальний! А ще дуже добрий! Мабуть, немає такої людини в селі, яка б про нього щось погане сказала. Трудився, скільки міг. Любив рідних, ніколи нікому не дорікнув, кому і скільки допоміг, а допомагав чи не більше, як ми самі робили!

За час служби Сергій Матвіюк багато пережив. Рідні розповідають, що на ньому розірвалося два бронежилети. Страшно уявити, якої сили були прильоти! Він мужньо боровся з набутими хворобами. Поранена рука довго сіпалася – старався подолати цю проблему. Від отриманих контузій почав заїкатися, особливо, коли згадував про товаришів. Він важко переживав втрати побратимів. Але з усім цим справлявся. Будував плани, вірив у Перемогу і робив усе для того, щоб вона настала. Та понад усе тішився дітьми.

Пройшов «гарячі точки», пережив хімічну атаку ворога, а помер дорогою додому: спогади про бійця з Волині Сергія Матвіюка

- Він був найкращим батьком і чоловіком, - крізь сльози каже дружина Сергія Тетяна. – 21 рік ми прожили разом. Побачивши пекло війни, він став ще більше цінувати дітей. Вони були для нього всім! Хотів, щоб були щасливими!Моторошно усвідомлювати, яких нещадних наслідків завдає війна. Сергію Матвіюку було лише 48! Скільки історій із фронту він не розповів? А скільки разів зупинявся перед кульмінацією? Бо далі розповідати просто не міг, не хотів, не дозволяв собі. Хай рідні не знають! Їм буде спокійніше! На початку повномасштабної агресії він твердо сказав, що втікати не буде і виконав свій обов’язок до останнього подиху!

Він не загинув на війні, але помер від неї! Та в пам’яті кожного члена великої родини Матвіюків захисник буде жити вічно – добрий, простий, щирий і безкорисливий, готовий віддати останнє, аби рідні були щасливими! Він завжди заспокоював усіх фразою: «Все буде добре!» Те «добре» колись обов’язково настане, дякуючи Сергію Матвіюку і всім тим, хто захищає нас, не шкодуючи своїх життів.

Читайте також:

Можливо зацікавить

війна

Самовільно залишив частину: як покарали військовослужбовця на Волині

Волинян просять гідно зустріти та провести в останню дорогу загиблого Героя Сергія Назарчука

Волинян просять гідно зустріти та провести в останню дорогу загиблого Героя Сергія Назарчука

«Не хотіла відпускати єдиного сина на війну, але той не послухав», - мати поліцейського-добровольця з Волині
історії війни

«Не хотіла відпускати єдиного сина на війну, але той не послухав», - мати поліцейського-добровольця з Волині

«Інвалідність – не привід зупинятися!»: історія кондитерки й майстрині з Волині
фото

«Інвалідність – не привід зупинятися!»: історія кондитерки й майстрині з Волині

Один доглядає за хворою матір'ю, в іншого батько і брат на фронті: за ухилення від призову судять двох волинян з однієї громади
відео

Один доглядає за хворою матір'ю, в іншого батько і брат на фронті: за ухилення від призову судять двох волинян з однієї громади

На Волині перестало битися серце волонтера

На Волині перестало битися серце волонтера

«У час смерті Героя через сотні кілометрів у батьківській хаті несамовито завив кіт»: історія батька трьох дітей з Волині
історії війни
фото

«У час смерті Героя через сотні кілометрів у батьківській хаті несамовито завив кіт»: історія батька трьох дітей з Волині

Отримав смертельне поранення: востаннє додому повертається Герой з Волині Іван Алексюк

Отримав смертельне поранення: востаннє додому повертається Герой з Волині Іван Алексюк

війна весілля

Кохання під час війни: на Волині одружився захисник