«Завжди вірила, що він повернеться живий, та біду віщував сон», - вдова захисника з Волині

«Завжди вірила, що він повернеться живий, та біду віщував сон», - вдова захисника з Волині

36-річний старший солдат взводу зв’язку 118-ої окремої механізованої бригади Дмитро Редчук з Волині загинув біля села П’ятихатки на Запоріжжі.

Про це пише газета Волинь.

Востаннє п’ятимісячне хлоп’я горнулося до міцних грудей тата-воїна минулоріч у квітні. У ті неповторні дні Дмитро ладен був дістати зірку з неба дружині й дитині, та й поїхав із відпустки на передову, асоціюючи ту зорю з Перемогою.

 – Я дивилася на нього, завжди впевненого й надійного, й вірила: він повернеться з війни... 

– Я дивилася на нього, завжди впевненого й надійного, й вірила: він повернеться з війни, все буде так, як ми хотіли, – переповідає пані Тетяна надії родин захисників, які віддали життя за Україну.

Не здійснилося. 10 липня 2023 року Горохівщина зойкнула від страшної звістки: 36-річний старший солдат взводу зв’язку 118-ої окремої механізованої бригади Дмитро Редчук загинув біля села П’ятихатки на Запоріжжі.

 Михасик підростає копією татуся.

Дмитро з дитинства мріяв бути військовим...

Батьківщиною Героя цієї публікації 16 грудня 1987 року судилося стати селу Звиняче нинішньої Горохівської громади.

– У шанованій сім’ї Наталії Петрівни й Дмитра Микитовича Редчуків син виріс їх надією. Батьки працювали на місцевій залізниці. Дмитро унаслідував їх професійний шлях, – згадує добрим словом земляка староста Звиняченського старостинського округу Тетяна Панасюк.

– Був настільки порядним, що не скористався бронею, яку гарантувала його посада на Укрзалізниці в час війни. Мабуть, Дмитрова гідність не переставала дружити з його юначою мрією бути військовим, як його дядько, знаний на Горохівщині лідер, колишній воєнком, голова Горохівської районної організації ветеранів України Петро Редчук, – знає вдачу свого Дмитра пані Тетяна. Вона ж бо ще відтоді, як стала душею коханого, почувалася затишно за його врівноваженістю, відповідальністю, мов за кам’яною горою.

– Переводив розмову на інше, як питала про АТО. Мав що розказати про рік служби на Донеччині в 2015 році, та тривожити не хотів…

24 лютого 2022 року Дмитро Редчук був одним із тих патріотів, які першими поспішили до військкомату. Через операцію на нозі, яку переніс восени, його записали спершу в ряди територіальної оборони, проте відтак ніщо й ніхто був не в силі  змінити Дмитрове рішення бути там, де неньці-Україні були потрібні справжні чоловіки.

Із букетом пролісків став на коліна й запропонував серце

24-річну вчительку Горохівського ліцею №1 імені Івана Франка й 33-річного залізничника всі називали чудовою парою, але ті з весіллям не поспішали.

– Може, я хотіла випробувати почуття часом, та як у Луцьку прогриміли перші вибухи повномасштабної війни, зрозуміла, наскільки Дмитро мені дорогий, – не забуде довіку Тетяна своєї весільної воєнної весни.

Протягом короткої відпустки татусь не відходив від колиски. Пеленав, купав і бавив малюка.

У перші дні російського нашестя не було де купити квіти, та на початку березня Дмитро прийшов освідчуватися з оберемком пролісків. Став на коліна й довірливо віддав їх майбутній дружині разом із своїм серцем. Потім був розпис у РАГСі, і, як годиться, вінчання, а незабаром молода дружина ощасливила свого солдата звісткою про вагітність.

Дмитро Дмитрович навіть із фронту задаровував своїх найдорожчих вдячністю й любов’ю, а коли прийшла пора стати батьком, мчав додому на крилах, щоб підтримати дружину на партнерських пологах.

Їх Михайлик народився 13 листопада 2022 року. Протягом короткої відпустки татусь не відходив від колиски. Пеленав, купав і бавив малюка, а як поїхав, то щодня чекав від дружини світлин свого найдорожчого скарбу. Знав усі малюкові улюблені іграшки, його одяг, перші звички й, здавалося, жив словами: «Михасик – то любов!»

Біду віщував сон…

Квітнева відпустка Дмитра Редчука була дуже короткою. Він не відходив від дружини й, здавалося, ладен був днями й ночами тримати на руках п’ятимісячного сина. В якусь хвилину подружжя вирішило замовити на згадку про ті дні картину, на якій вони були б утрьох, та Дмитро Дмитрович її так і не побачив.

10 липня 2023 року вранці він звично телефонував дружині. Вона, як завжди, ще й у довгих і коротких sms-повідомленнях розповідала йому про Михайликові усмішки й, було, плачі. Тими світлими новинами тамувала глибоко в жіночій душі тривожний сон. У ньому Дмитро прийшов додому на свій похорон. А ввечері його не стало.

…Дмитро не приховував, що йде на завдання, що його поміняли з кимось в останній момент. Потім був мінометний обстріл. Отримавши кілька поранень, він зумів викликати по рації підмогу й тим врятував життя кільком побратимам. Та сам не вижив через велику втрату крові.

Дмитра Редчука похоронили в Горохові. Тетяна тижнями щодня ходила на могилу й не хотіла повертатися додому з кладовища. До життя повернув Михась – татова копія, цвіт їхнього з Дмитром кохання.

У  Тетяниній і Михайликовій світлиці тепер найдорожчі скарби – то світлини, на яких вони разом утрьох почуваються найщасливішими. На фотографіях, які були біля Дмитрового серця в день його загибелі, його кров… Минулоріч 20 грудня на фасаді Звиняченської школи було відкрито меморіальну дошку на честь захисника. Її аналог Тетяна розмістила на своїй хаті, а односельчанка захисника, вчителька місцевої школи Тетяна Швейгер присвятила цій долі, обпаленій війною, зворушливий авторський вірш.  

…Матуся щодня розказує Михасеві про татуся-Героя. Хлопчик цілує образ рідного й не зводить погляду з картини, на якій поруч нього його батьки. Маленький чекає свого рідного, мабуть, навіть із Небес. 8 березня, якби не війна, в Тетяни й Дмитра Редчуків була б лише друга річниця весілля.

Леся ВЛАШИНЕЦЬ.

Читайте також:

Можливо зацікавить

Спогади про 23-річного Героя з Волині Артема Хартонюка
історії війни
фото

Зробив пропозицію коханій, але не встиг одружитися: після обміну на Волинь повернули тіло 23-річного Героя

Планував створити сім'ю, але так і не встиг: спогади про Героя з Волині, якому назавжди 42

Планував створити сім'ю, але так і не встиг: спогади про Героя з Волині, якому назавжди 42

Спогади про загиблого військового з Волині Андрія Ткача
історії війни

Намагався зупинити кровотечу на нозі, а смерть наздогнала його осколком у голову: Герой з Волині поліг смертю хоробрих на Донеччині

Єдиний син у подружжя педагогів: спогади про загиблого бойового медика з Волині

Єдиний син у подружжя педагогів: спогади про загиблого бойового медика з Волині

Загинув за кілька днів до 31-річчя: спогади про молодого Героя з Волині
історії війни

Загинув за кілька днів до 31-річчя: спогади про молодого Героя з Волині

Єдиний і наймолодший син з багатодітної сільської родини: Герой з Луцького району не дожив до 41-річчя
історії війни

Єдиний і наймолодший син з багатодітної сільської родини: Герой з Луцького району не дожив до 41-річчя

«Коли запитала, чому пішов без мене у засвіти, Дмитро привів мене на мій похорон, де я була бабусею»: спогади вдови про Героя з Волині

«Коли запитала, чому пішов без мене у засвіти, Дмитро привів мене на мій похорон, де я була бабусею»: спогади вдови про Героя з Волині

Дружина поливає сльозами квіти на могилі Героя: захисник з Волині навіки залишився 51-річним

Дружина поливає сльозами квіти на могилі Героя: захисник з Волині навіки залишився 51-річним

Односельці згадують як про добродушну, відкриту людину та мужнього воїна: Герой з Волині загинув на Донеччині
історії війни

Односельці згадують як про добродушну, відкриту людину та мужнього воїна: Герой з Волині загинув на Донеччині