Від мобілізаційного кабінету – до охорони держкордону: історія волинянина, який другий рік у лавах ЗСУ

За місяць до початку широкомасштабної війни Тарас Лемещук із села Копилля на Волині розпочав роботу у Колківській селищній раді спеціалістом з мобілізаційної роботи. Два роки він закликав інших стати на захист України. А згодом сам подав приклад – у березні 2024 року, маючи бронь, добровільно вирушив до ТЦК та СП, щоби стати до лав Сил оборони України.
Про це пише Юлія Музика для видання «Нова доба».
СЛУЖБА, ЩО ЗАГАРТОВУЄ
Нині Тарас Григорович уже другий рік несе службу на державному кордоні з білоруссю. Каже, що, ймовірно, саме досвід у мобілізаційній сфері підштовхнув його до цього рішення. З початком широкомасштабної війни, згадує він, проблем з мобілізацією не було – хлопці самі йшли добровольцями, вишикувавшись у черги. Але з часом усе змінилося. Самому Тарасу було непросто – він виконував обов’язки і своєї посади, і ще одного спеціаліста, Сергія Новака, який теж добровольцем пішов у ЗСУ в березні 2022 року.
Найважче, ділиться Тарас, було вручати повістки тим, хто не хотів їх брати. А таких загалом повісток приходило іноді по 100-200 на громаду. Доводилося залучати старост сіл. Ще важче – нести звістку родинам зниклих безвісти. Іноді в обуренні люди кричали: «А чого ти сам не пішов?!» – але з часом заспокоювалися й запитували, що робити далі…
Ці моменти, крапля за краплею, зміцнювали його рішення – теж стати до зброї.
ВІЙНА ЯК ОСОБИСТА ІСТОРІЯ
До служби Тарас був морально готовий. Базову підготовку проходив у Старичах на Львівщині. Комунікабельність і вміння знаходити спільну мову допомогли йому швидко знайти друзів серед побратимів із різних регіонів України.
Тема війни для нього не нова – ще з 2014 року, коли у ЗСУ служив брат дружини, Вадим Засєкін. Він загинув під час виходу з Іловайського котла так званим «зеленим коридором», не доживши й до 24 років…
УКРАЇНСЬКА АРМІЯ ЗМІНЮЄТЬСЯ І ЗМІНЮЄ
Нині Тарас вже другий рік на одному місці служби, проте бачить, як змінюється армія. Змінився і він сам. Участі в бойових діях поки що не брав, але переосмислив багато чого. Каже: «В армію потрібно йти. Але ж якби йшли всі… На жаль, це далеко не так. Нема рівності, хоч у мобілізаційній сфері все добре і правильно прописано… Цивільне життя триває. Та нашим хлопцям, які щодня під обстрілами, теж хотілося б побути на фестивалі в Луцьку чи на Світязі…».
СИЛА – В РОДИНІ
Найперше натхнення Тараса – це його родина. У рідному Копиллі на нього чекають дружина Інна, працівниця луцького заводу «Кромберг енд Шуберт», та син Максим, який щойно завершив 5-й клас у Копиллівській гімназії. Він також займається карате в клубі «Любарт», має зелений пояс і вже брав участь у змаганнях в Маневичах.
Сам Тарас – старший син у родині Григорія та Оксани Лемещуків. Має освіту енергетика, закінчив Луцький політех, працював у «Волиньобленерго», а також за кордоном – у Польщі та Швеції.
ПЛАНИ НА МИРНЕ ЖИТТЯ
Після Перемоги бути в армії Тарас не планує. Швидше всього, знову працюватиме в органах місцевого самоврядування. Під час відпусток навідується в рідну селищну раду, підтримує зв’язок із колегами. Не забувають і вони – телефонують, вітали нещодавно його з днем народження, зичачи здоров’я та мирного неба.
Наостанок у нього запитую, чи не кличуть його «Шевченком» – адже ім’я й по батькові відразу викликає асоціації із нашим національним героєм-поетом. «Тато мене так ще змалку називав, – усміхається Тарас. – У першому класі я так і зошит підписав: “Лемещука Тараса Григоровича Шевченка…”».
Якби потрапив до ЗСУ – напевне, мав би позивний «Шевченко». Але в прикордонників замість позивних – бойові номери.
Історія Тараса Лемещука – це ще одне нагадування про те, що справжній патріотизм не у гучних словах, а в тихих, але рішучих вчинках, які щодня наближають нашу Перемогу.
Фото з архіву Тараса ЛЕМЕЩУКА
Читайте також:
- Був мінометником, а став юристом бригади: історія бійця волинської 14 ОМБР
- Танкова легенда Князівської бригади: воїн з Волині став повним кавалером ордена «За мужність»
- «Коли вдягнув форму ЗСУ, стало легше»: ветеран з Луцька — про мотивацію у війську і поранення