85 років доброти, сили й віри: на Волині бабуся у колі великої родини відзначила ювілей

Про це розповідає Маневицька газета Нова доба. 

Народилася Софія Яківна у 1940 році в селі Липно. Тут минули її дитинство, шкільні роки, тут у її серці з’явилось перше кохання – саме в Липному вона зустріла Адама, свого майбутнього чоловіка. Хлопець мешкав неподалік – на хуторі біля Гораймівки. Їхнє кохання згодом переросло в довге, міцне сімейне життя.

Змалку Софія Мельник пізнала важку селянську працю. Трудилася у Холоневицькому лісництві. І сьогодні згадує: «Як багато тоді ми посадили молодого лісу… Тепер частину вже й вирубали. А ще тоді, в 1960-х, садили тополі обабіч сільських доріг. Наше лісництво висадило алею від Липного до Холоневичів».

У бабусі Зосі – саме так  називають її односельці – надзвичайна пам’ять. Вона зберігає історії про рідне село, його людей, і передає їх своїм дітям, онукам, правнукам. Зокрема, пам’ятає і трагічні сторінки: участь односельців у визвольному русі, боротьбу з НКВС, висилки в Сибір.

– Василь Чепелюк, на псевдо «Перець», був із сусідніх Холоневичів, але його криївка знаходилась в Липному, неподалік нашої хати. Пам’ятаю, як брав мене, десятирічну дівчинку, на руки. Був високий, з розкішним волоссям… Загинув у 1951-му. Його іменем названо гору в лісі, а з 2016 року в Липному проходить патріотичний фестиваль «Криївка «Перця».

Патріотичним було і саме село Липно.

– Скільки себе пам’ятаю, церква в нас була українська. І коли в 1992 році стало питання про перехід до Київського патріархату – ми одні з перших це зробили. Бо не могло бути інакше в такому селі, – ділиться спогадами Софія Яківна.

У 1969 році Софія та Адам офіційно поєднали свої долі. Разом прожили понад пів століття, а вже й добігає десяток літ відколи вона овдовіла. Народили та виростили вони з чоловіком семеро дітей – чотирьох доньок і трьох синів. Нині у бабусі 20 онуків і 8 правнуків.

– Попри вік, ще три роки тому мама поралась на городі, тримала господарство. А потім перенесла інсульт, – розповідає дочка Людмила. – Мама вміла гарно вишивати. Її роботи й досі прикрашають оселі дітей і внуків. Найскладнішим вважала вишивання хоругвів для храму, бо там лики святих. Разом із мамою ми вишили три пари хоругвів і подарували їх церкві.

У важкі 1990-ті роки вся її родина допомагала будувати храм у Гораймівці. Софія Яківна завжди була активною в громаді: трудилася в колгоспі, співала народних пісень, знала обряди і звичаї. До неї йшли за порадою, підтримкою, добрим словом.

У день ювілею в її оселі зібралася велика родина – діти, онуки, правнуки, друзі та односельці.

– Це були найкращі вітання – від рідних і прихожан нашого храму, – каже бабуся.

Нехай Божа Матір і надалі оберігає цю добру, щиру жінку, а її рід множиться на здоров’я, радість і довгі літа.

Анатолій СНІТКО,

с. Гораймівка

На фото з домашнього архіву родини: Софія Яківна МЕЛЬНИК із внучками  – Анею та Оксаною

 Читайте також: 

• Щаслива бабуся і прабабуся: у громаді на Волині привітали довгожительку
• Дожив до 90 і досі співає: історія Миколи Савчука з волинської прикордонної громади
• Виховала 4 дітей, має 11 онуків та 16 правнуків: бабуся з Волині відзначила 100-річний ювілей