З окупованого Маріуполя виїхала з прапором на шевроні чоловіка-військового: історія переселенки, яка живе у Луцьку

Про це розповіла жінка Суспільному.

«Коли я виїжджала — це було абсолютно все! Мій чоловік, моя країна! Я його заховала у взутті, під устілкою якось склала, взула кросівки. Думала, що може мене вже ж не роззують. І він зберігся», — говорить жінка.

Юлія Крючкова із Маріуполя береже прапорець, який став сімейною реліквією. З її слів, у лютому 2022-го, коли російські війська окопували Маріуполь, мусила спалити форму чоловіка у підвалі, де проживала впродовж місяця. У сусідньому дворі стояли чеченці, каже Юлія. Вирізаний синьо-жовтий стяг — частинка шеврона чоловіка-морпіха Артема Гущіна — це все що могла залишити собі на згадку.

«Могли абсолютно розстріляти не тільки мене, а й тих, хто був зі мною в тому підвалі. Я бачила, як прив’язали прапор до вихлопної труби, тому що це було показне зухвальство. Вони не могли навіть пережити ту букву з крапочкою, бо в них її немає, а в нас вона є. Я психолог і я знаю, що це показник не люті їхньої, а їхнього страху», — говорить Юлія Крючкова.

Зараз жінка з чоловіком проживають у Луцьку. Нині тут, після поранення на фронті, морпіх Артем Гущін проходить реабілітацію. З його слів, поки дружина жила під окупацією в Маріуполі, він із сином, який повернувся із закордону, робив усе, щоб знайти її та вивезти із Донеччини. 

«Донецька область взагалі була відрізана від зв’язку. Син сидів в інтернеті, шукав людей, які могли бути в сусідньому домі, на сусідній вулиці», — каже військовослужбовець.

Із Маріуполя до Луцька Юлія Крючкова їхала понад чотири тисячі кілометри через територію Росії та Польщу орієнтовно два тижні. Жінка досі плаче, коли згадує мить, як побачила українські прапори на вільній від ворога території.

«Індикатор нашої національної гідності, нашого українства. Коли ти бачиш отакі кольори, то ти знаєш, що ти серед своїх і це найголовніша цінність», — розповідає переселенка.

У родині Юлії та Артема з’явився ще один прапор — морської піхоти, який виготовили на замовлення.

«Жінка хотіла, щоб я завжди був з нею і вона каже: якщо ти піхотинець, то ти повинен бути на прапорі», — каже Артем Гущін.

Нині Артем проходить реабілітацію, а Юлія працює психологом і волонтерить, долучилася до проєкту «Нитка єднання». Створює найбільший в’язаний прапор України.

Читайте також: 

• Ветеран з Луцька втратив обидві ноги, але врятував тридцять побратимів
• За час боїв не здали жодної позиції: волинська «сотка» після відновлення повернулась на передову
• Переселенці з Донеччини їдуть жити на Волинь