З перших днів став на захист України: спогади про загиблого Героя з Волині Миколу Терешкевича

Спогадами про Героя поділилася його сестра, Галина Сачук із села Чмикос, пише Любомльська громадсько-політична газета «Наше життя».

Для співрозмовниці за неповний рік це вже друга втрата близької людини, пов’язана з війною, адже минулого літа у бою з російськими загарбниками поліг її онук Володимир Жолондієвський

Микола Терешкевич все своє, на жаль, недовге життя прожив у селі Вишнів, де з’явився на світ 12 вересня 1976 року. Був п’ятою, наймолодшою дитиною у сім’ї, де,  окрім нього, виховувалися ще  два брати і дві сестри. 

«У школі він вчився добре, був старанним, - розповідає Галина Григорівна, - мав багато друзів - і серед хлопців, і серед дівчат. Як хтось з них не знав чогось зі шкільної науки, завжди підказував, допомагав. Непогано йому давалася математика, історія, українська мова і література, а найбільше з усіх дисциплін любив англійську мову. На дозвіллі полюбляв рибалити, ходити до лісу по ягоди, гриби».

16-річним Микола Терешкевич лишився без батька. Чи треба зайвий раз говорити, наскільки важкою була ця втрата, тим більше у такому віці, коли так потрібно, щоб батьківське плече було поряд?..

«По закінченні школи брат хотів вступати у Шацький лісний технікум, але не завіз вчасно необхідні документи, - каже співрозмовниця. - Відтак, наступного року пішов на строкову службу. Проходив її у Стрию, у військах протиповітряної оборони 

Після демобілізації, як і багатьом сільським жителям, упродовж багатьох років доводилося перебиватися або випадковими заробітками у своєму селі, або ж їздити на сезонні роботи до Польщі.

«У 25-річному віці Микола одружився, - продовжує розповідь Галина Григорівна. - Цікавою є історія його знайомства  з дружиною Надією. Брат повертався велосипедом від мене з Чмикоса, а вона стояла на зупинці у Радехові. Під’їхав, розговорилися. Виявилося, що Надія родом з Локачинського району,  а у Вишневі проживає її сестра. Сподобалися одне одному, почали зустрічатися, потім побралися. Лелека послав їм двійко діток першу сина Сашка, а потім донечку Вікторію».

Здавалося б, живи, радій, будуй плани. Але минулорічне 24 лютого вторглося у плани кожного з нас.

«Вже на другий день війни Микола поповнив ряди Збройних Сил України, - пригадує співрозмовниця. - «А хто, як не ми?», - такими були слова брата. Він, до речі, вже мав бойовий досвід, адже понад рік, у 2015-2016 роках, служив в зоні АТО, тому його призвали у числі перших».

Спочатку був у Володимирі, потім перевели у Любешів, далі були фронтові дороги різними регіонами, причому переважно на передовій. З листопада служив біля Бахмута, у середині грудня був поранений, мав контузію. 

«Зважаючи, на такі обставини, міг клопотати про переведення на іншу, легшу ділянку служби, - розповідає Галина Григорівна. - Але сказав собі: якщо судилося загинути на війні, то так тому й бути, якщо  маю жити, то житиму. І лишився з побратимами.

Цьогорічного 2 березня Микола Терешкевич прийшов у відпустку. Якраз у цей день доньці Вікторії виповнювалося шістнадцять. Який подарунок, зважаючи на нинішні обставини, може бути кращим?

«Зібралася родина, побачилися, поспілкувалися, - пригадує співрозмовниця. - А наступного дня вранці брат щось почав  жалітися на серце. Воно й не дивина, адже тривале перебування у зоні бойових дій здоров’я не додає. Але встав, одягнувся, поголився, зайшов до сусідів поговорити. Й коли невдовзі прийшов додому, йому стало погано, викликали швидку, лікарі надали допомогу. Сказали: зараз він поспить, стане легше. А він заснув навіки. Знову викликали швидку, медики ще намагалися «запустити» серце, але марно».

«Знаєте, таке враження що смерть весь час ходила поруч з ним, - продовжує Галина Сачук. - Як  був малим, хворів: падала  температура до критичного мінімуму, заледве відходили, двічі тонув... Коли  у зоні АТО був, то три рази смерті у вічі дивився. Добрим Микола братом був і людиною хорошою. Ніколи не боявся роботи, мене завжди виручав, сусідам ніколи не відмовляв, коли просили допомогти.

Таким був і у війську - нещодавно до нас приїздив його 23-річний побратим з Любешівщини, який прийшов у відпустку й вирішив відвідати братову могилу. Хлопець розповідав, що його завжди цінували й поважали у військовому підрозділі… Не віриться, й досі, що немає вже нашого Миколки. Не раз буває: здається, зараз озветься мелодією телефон, у почую у слухавці такий рідний голос. І тут же усвідомлюєш, що дзвінка від брата не буде вже ніколи».

Сергій МАРИНЬОХА

Читайте також:

• Поміняв трактор на автомат: спогади про загиблого Героя з Луцького району Олега Пастухова
• 21-літній волинянин залишив у Польщі роботу, аби віддати життя за Україну
• Захистив солдат ціною свого життя: спогади про Героя з Волині Миколу Булавку
• Сирота з Волині загинув недалеко від рідного міста на Донбасі
• Захотів отримати компенсацію від держави: на Волині мама сама виховала сина-Героя, а після його загибелі об’явився батько