Загинув разом з побратимом під час штурму ворогом позицій: спогади про молодого Героя з Волині Сергія Ющика

Сергій Ющик був первістком у сім’ї Петра та Галини Ющиків. Із дитинства був спокійним і слухняним. Матері жодного разу не доводилося слухати зауважень щодо його поведінки і вчинків – юнака завжди хвалили. Навіть коли здобував профільну освіту, Галина Денисівна отримувала грамоти й подяки. Коли голови сім’ї не стало, Сергій перебрав на себе частину його обов’язків, став опорою мамі і молодшим братові й сестрам. Історі. Героя розповідає газета Полісся.

– Він був для нас старшим. Наставником. У нього завжди питали де що посадити, що посіяти. У мене не було іншої підтримки і я повсякчас радилися з Сергієм. За господарством вмирав – його все цікавило. Повірите, краще за мене доглядав ті кури, індики. Вмів і посадити, і виростити. Мав хист і до бджолярства. Двоє з батьком доглядали за вуликами, а після його смерті перейняв на себе цю відповідальність.

Самотужки побудував великого вулика – всі аж дивувалися. Звів за власним проєктом хату, але ще не завершив, – не може стримати сльози згорьована ненька Галина Ющик. – Як любив племінників, а вони його! Хвостиком за ним ходили. Здається, до батька так не хилилися, як до нього. Завжди був агітатором сімейного відпочинку на природі. Збирав усіх до гурту, возив на риболовлю, шашлики. Цінував родинні зв’язки…

Сергій поєднав своє життя з будівельною справою. Навчався у Камінь-Каширському ВПУ, згодом продовжив здобувати освіту у Харкові. До останнього підтримував спілкування із викладачами. Завершивши навчання, їздив на заробітки в столицю, кілька разів – за кордон. Спеціалізувався на муруванні, а от внутрішні роботи не дуже приносили йому радість.

Свого часу Сергій пройшов військову службу, тож, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, не роздумуючи, відгукнувся на заклик держави. Попри проблеми з доїздом, знайшов можливість дістатися до частини. Певний час ніс службу тут, на Львівщині, а згодом його почали відправляти у відрядження. Піхота. Харківщина…

– Скільки ми не просили Сергія залишити контакти для зв’язку у час його тривалої відсутності абощо, він твердо відповідав, що в разі чого нас повідомлять. «Нічого дзвонити, це нічого не змінить». Завжди цікавився домашніми справами, але у нього важко було випитати про його життя і самопочуття, – розповідає брат Героя Андрій Ющик. – З 2-річною різницею у віці ми завжди були разом. Підтримували один одного, спільно вели господарство. Сергій не встиг створити власної сім’ї, але обожнював племінників. Телефонував до них, тішив гостинцями. Особливо гарно складалося спілкування із середульшою моєю донькою: обоє любили коней, мали спільні інтереси. Про свої сердечні справи, як і про службу у війську, ніколи не розповідав. Здається, брат мав непевні передчуття, бо поставив життя і плани на паузу, зупинив будівництво дому. Списував на те, що чекає закінчення війни, але, очевидно побачене і пережите давалося взнаки…

Рідні мають небагато інформації. З квітня 2025 року захисник без ротації перебував на Харківщині. Не хотів бути прикомандированим до інших бригад, але вибір був невеликим. Людей не вистачало і Сергій часто виходив на передній край. По 6 днів: 5 – на позиції, один – «резерв», тобто у бойовій готовності підсилити головну групу; не зайнята точка, але й не відпочинок. На відновлення лишалося небагато часу. Пощастить, якщо виведуть на день-півтора. А, бувало, в той же день повертався на позиції. Сподівався на ротацію, але так і не дочекався. 5 січня зранку Сергій Ющик востаннє спілкувався з рідними: він завжди повідомляв, коли виходив на відпочинок і повертався на позицію. А вже 6 січня його не стало.

Згідно з даними експертизи, захисник помер від вогнепального поранення – втратив багато крові. Чи намагалися його стабілізувати й врятувати, чи смерть була миттєвою, коли саме зупинилося серце оборонця – родина не знає. Відомо тільки, що це сталося під час штурму ворогом позицій. Загинуло двоє, серед них і Сергій. З речей рідним наразі повернули тільки жетон і складний ніж. Все ж Ющики сподіваються отримати відповіді на всі питання й дізнатися більше про цей етап життя рідного оборонця.

…Крізь заметілі й тріскучі морози востаннє повертався додому Сергій Ющик. Його гаряче серце сховала холодна земля, яку він так любив, природа, серед якої співала його душа, пам’ять усіх, хто його знав. Не забувається подвиг, вічно живе любов.

Іванна ВЕЛИЧКО, село Видерта.

Читайте також: 

• Він повернувся додому не так, як усі мріяли: командиру з Волині назавжди 30 років
• «Я залишуся на Волині, бо навіки тут мій Богдан»: спогади про 24-річного Героя
• Понад рік сподівань, віри й мрій обірвалися гіркою звісткою про збіг ДНК: 26-річний бойовий медик з Волині загинув у Курській області