Понад рік сподівань, віри й мрій обірвалися гіркою звісткою про збіг ДНК: 26-річний бойовий медик з Волині загинув у Курській області

Люблячий сім’янин, надійний товариш, вправний грибник і умілий будівельник у мирному житті, Олександр свідомо обрав шлях захисника і віддано ніс службу на східних рубежах. Історію Героя розповідає газета Полісся.

– Він у нас був найменший, найулюбленіший. Наш синочок… Його всі дуже любили, особливо тато. Завжди казав нам не ображати його, – розповідає сестра захисника Олена Приймачук, яка 16-річною залюбки нянчила новонародженого Сашка і була надійною підтримкою в його дорослішанні. – У нього всі були найкращі. Друзі, вчителі, рідні… Добрий такий був… Завжди на все казав: “Усе буде добре”. Ми вірили… Сашко був і назавжди залишиться в наших серцях нашим найменшеньким найкращим братом…

Розсудливий, товариський, надійний, щирий: маленький хлопчик з допитливими оченятами, якому легко давалась математика, цікаво було на уроках природознавства, який любив читати художню літературу і доволі грамотно писав диктанти, був одним із кращих учнів класу Оксани Дрипи, виріс і став справжнім чоловіком. Він купався у любові рідних, але це не зіпсувало його характеру. Він умів цінувати й любити, ділитися і жертвувати. Бути сім’янином, другом, захисником. Воїном у всіх можливих сенсах слова.

Олександр Шворак завжди стояв за правду. Відповідальність, сміливість і впертість були його стрижневими рисами. Мав запальний характер, але був справедливим і мав мужність визнавати свої помилки. Неодмінно дотримувався слова. На нього можна було покластися у будь-якій ситуації. Сильний характером і фізично, він ніколи не був багатослівним, але кожен його вчинок був промовистіший сотні слів.

– У мене дуже багато гарних спогадів, бо Олександр був моєю підтримкою, опорою. У нас було справжнє кохання. Ми були щасливі. Мали плани, мріяли годувати разом доньку… Як він радів народженню Єви, обожнював тримати її на грудях, у всьому допомагав – ми усе робили разом… Мама хотіла з ним віку доживати, а він мріяв звести власний дім на батьківському подвір’ї. Війна забрала…, – стиха, збираючи розбиті друзки серця, розповідає дружина воїна Аліна. – Побратими казали, що Саші уже немає, але я в це не могла повірити. Хто б що не говорив, я до останнього вірила, що він повернеться. Знала, що не повірю жодному іншому слову без доказів. Але дзвінок про збіг ДНК у п’ятницю 26 грудня обірвав все. Набагато легше було чекати, аніж сприйняти страшну звістку… Це дуже тяжка втрата…

Олександр і Аліна познайомилися у Польщі. 3 роки зустрічалися, 2 роки прожили в шлюбі і більше року жінка провела у пошуках, надії та невідомості… Маленькій Єві було лишень 3 місяці, коли її тато приєднався до війська. Нікому не розповідав про своє рішення. Сказав, що їде на роботу і всіляко заперечував чутки, що його бачили біля ТЦК та СП. Зрештою, вимушений був зізнатися. У 6 місяців донечка востаннє відчула татові обійми і цілунки, коли Олександр зміг на добу приїхати до сім’ї. Це було справжнє диво! І останнє…

Ще 11 вересня 2024 року Олександр привітав кохану з днем народження, поспілкувався з усіма рідними і попередив, що 2 тижні не буде на зв’язку. Як завжди, без жодних деталей. 18 вересня Аліна отримала сповіщення, що Олександр Шворак, бойовий медик 82-ої окремої десантно-штурмової Буковинської бригади, зник на полі бою під час виконання бойового завдання поблизу Обухівки Кореневського району Курської області.

З того часу жили надією. Аліна моніторила соцмережі, їздила на зустрічі з родинами зниклих безвісти, представниками влади, акції підтримки… У кожному обличчі шукала риси коханого і завжди розповідала про нього донечці. Як тато її любить, як він повернеться і повезе їх у свій улюблений ліс, як вони будуть щасливі разом, як раніше. Малеча радісно показувала рідним розцілований портрет, де “Єва і тато”, і чекала, коли поїде з найріднішим “по бубу”…

– Олександр обожнював збирати гриби і чорниці, – ділиться Аліна. – Ліс був місцем його сили і спокою. Ніхто не вмів і не любив так збирати гриби, як він. У яку сторону не піде – завжди знайде лісового красеня.

…Збиратиме Єва Шворак чорниці й гриби, топтатиме маленькими ніжками до болю знайомі лісові стежки, та вже без татка… Їй ще не виповнилося й 2 рочків, але його любов і турбота квітнуть в її юному серці й пам’яті, бо про все їй розказує мама й усмішка на останній сімейній світлині. “Єва і тато” назавжди…

Іванна ВЕЛИЧКО, село Карасин.

Читайте також:

• Війна наздогнала вдома на лікуванні: спогади про Героя з Волині
• Він повернувся додому не так, як усі мріяли: командиру з Волині назавжди 30 років
• Рідний син загинув на війні: мати загиблого Героя з Волині Андрія Охотинського хоче всиновити дитину