Він повернувся додому не так, як усі мріяли: командиру з Волині назавжди 30 років

Він повернувся додому не так, як усі мріяли… Не усміхненим, яким його знали рідні і друзі, а сповитим у славу й гіркоту війни. Його дрони залітали у найтемніші місця фронту, а він сам повернувся туди, де найсвітліше – додому. Лише вже назавжди… Лише вже в тиші. Історію полеглого Героя розповідає газета Нова доба.

Маневичі зустріли Петра так, як зустрічають справжніх Героїв – зі сльозами, квітами, болем, який важко витримати, і шаною, яку не виміряти жодними словами. Остання дорога Воїна додому була встелена квітами в усіх населених пунктах громади – як символ любові, вдячності та невимовного суму.

Петро Поліщук після школи здобув у Маневицькому професійному ліцеї фах маляра-штукатура, працював у Києві будівельником. До лав ЗСУ він став майже два роки тому. Після підготовки на Рівненському полігоні служив у 100-ій окремій механізованій бригаді, де під керівництвом інструкторів освоїв управління БПЛА.

Весь його бойовий шлях пройшов на Сході України. Там він захищав нашу державу на Лиманському, Покровському, Торецькому напрямках. За службу мав пам’ятну медаль «За оборону міста Торецьк» у вигляді хреста, відзнаку ОТУ «Луганськ» «DEFENSORES ORIENTIS» («Захисники Сходу»).

Минулої осені журналісти брали в нього інтерв'ю… Тоді Петро говорив, що служить у відділенні БПЛА, керує квадрокоптерами – FPV-дронами, «мавіками». Сьогодні ж так боляче писати про нього в минулому часі… Тепер нам лишається лише дякувати Петру – за мужність, незламність і нескорений дух.

Молодий Воїн був найпершою гордістю для своїх батьків – мами Світлани Володимирівни та батька Олександра Петровича, також українського Захисника, серце якого зупинилося три місяці тому через хворобу. Власної сім’ї він створити ще не встиг. Його з любов’ю й тривогою чекали сестра Іванна, племінниця та похресниця Настуня, бабуся Валентина Петрівна, уся родина.

Петро добре розумів реалії війни. Казав, що затишшя чекати марно, що потрібно боротися за свою країну – хто як може, тоді й вистоїмо. І боровся… до останнього подиху. Смертельні поранення від прильоту КАБа забрали його молоде життя.

На церемонії прощання із Героєм зібралися рідні, друзі, побратими, вчителі, представники місцевої влади, духовенство та кілька сотень жителів Маневицької громади.

Друг загиблого Героя Іван Рублик згадував Петра як щиру, світлу, відкриту й компанійську людину, яка завжди об’єднувала навколо себе всіх, як того, хто вмів бути братом для кожного.

З глибокою скорботою й повагою представником ТЦК та СП мамі полеглого Захисника було вручено Грамоту пошани та скорботи від Головнокомандувача ЗСУ – на знак вдячності за службу та жертовність її сина.

Петро Поліщук назавжди залишиться у серцях своєї громади, своїх побратимів, своєї родини. Залишиться у небі, яке він так самовіддано тримав над нами. Щиро співчуваємо його рідним та близьким. Слава Україні і її Герою Петру Поліщуку!

Читайте також: 

• В останній бій мав піти на добу, а зник безвісти: після 15 місяців пошуків ДНК-експертиза підтвердила загибель Героя з Волині
• Від мобілізації до смерті пройшов лише тиждень: спогади про курсанта з Волині Віталія Лук'янюка
• Разом з коханою загинув у страшній ДТП на Різдво: захиснику з Волині назавжди 23 роки