Жила під чужим ім’ям і мовчала на допитах: історія зв’язкової ОУН Галини Коханської з Волині

Про це Суспільному розповіла наукова співробітниця заповідника «Стародавній Володимир» Орися Остапчук.

Галина Коханська родом з села Острівок. Навчалася у школі, що знаходилася на території Свято-Успенського собору.

«Це жінка, яка майже все своє життя прожила під чужим ім’ям — Ярослава Бульбан. Бо якби вона назвала на допиті, коли її схопили, що вона Галина Коханська, в неї зразу була б розстрільна стаття, тому що її знали й на неї полювали енкаведисти», — каже Орися Остапчук.

У підпілля Галина Коханська пішла підліткою.

«У 15 років. Для дівчинки занадто рано. Я думаю, вона, напевно, це все романтизувала і не розуміла, що буде далі відбуватися, але пройшла цю боротьбу з честю. В 1945 її заарештували, але вона не сказала своє справжнє ім'я», — зауважує наукова співробітниця заповідника.

Зі слів історикині, зв’язкова знала, що справжня Ярослава Бульбан перебуває в безпеці на території Польщі, тому придумала свою легенду, створила для себе нову родину. З цим ім’ям її відправили на заслання на 15 років. Вона відсиділа майже 10. Опісля їй не дозволили повернутися у Володимир.

Покаранням, каже науковиця, стали роки таборів. А ще — особиста трагедія: народження сина в ув’язненні. Цей епізод з життя упівки у науковій роботі описали вчителька з луцького ліцею Світлана Косинець разом з ученицею. Як розповідає вчителька історії, зі школяркою вивчали історію Галини Коханської через її спогади, викладені у книзі «З Україною в серці». Її видав син зв’язкової Володимир.

Наукова керівниця додає: у книзі членкиня УПА докладно розповідає про свою боротьбу, знайомства, кожен день свого заслання, включно з побутом та описом одягу своїх подруг. Однак про народження сина згадок не було.

«Нас зацікавило, чому вона це приховала? Ну, тому що соромилася, можливо, це завдавало шкоди її репутації, як великій захисниці українського народу. А вона, за словами її сина, народила від російського льотчика, який теж перебував в ув'язненні, тільки наче в іншому таборі», — припускає Світлана Косинець.

Сина, коли йому виповнилося рік і вісім місяців, відібрали та віддали у дитбудинок у Набережних Челнах, розповідає вчителька історії. Після звільнення жінка забрала сина з дитбудинку та повернулася в Україну. Життя довелося починати спочатку, власне ім’я — виборювати в судах, додає наукова керівниця.

«Було судове рішення про те, що вона наговорила на себе, назвавши чуже ім'я, сподіваючись таким чином захистити своїх рідних від переслідування. За рік чи два перед смертю їй вдалося добитися відновлення свого імені», — каже Світлана Косинець.

У 1992 році вона з Ярослави Бульбан знову стала Галиною Коханською, згодом її син взяв ім’я свого батька — Володимира Столяркова.

«Зуміти пройти це все з гідністю і настільки себе яскраво проявити, попри той біль, який вона переживала, тому що в неї були поранені обидві ноги. Ті страждання, які їй довелося (пережити – ред.), вона ніколи ні на що не скаржилася. Була доволі сильною», — зазначає Орися Остапчук.

Історію Галини Коханської розповідають відвідувачам Успенського собору. Екскурсії тут відбуваються майже щотижня.

«Безумовно, ми повертаємося до свого коріння, тому що інтерес до того ніколи не спаде. Підростає молоде покоління. Вчора, здається, якесь питання не цікавило нікого, а сьогодні вже є люди, які питають, що то таке, звідки й до чого воно все», — каже історик, відвідувач Володимир Матвіюк.

Учасниця екскурсії Ганна Савюк додає: туристам цікаво почути історію місцевого храму, історію України та порадіти тому, що сьогодні з його стін звучить українська молитва.

Читайте також:

• Сім’я Сасів з Волині поєднує виховання дітей із допомогою захисникам і постраждалим від війни
• Як живе село на Волині, якому понад 400 років
• «Хочу побачити Крим не лише з книжок»: у Луцьку кримська татарка розповіла про втрату дому через окупацію