«Жодного дня не шкодувала»: лікарка Волинської психіатричної лікарні понад пів століття допомагала людям
Більше як пів століття психіатриня Ліліана Анатоліївна Демчук пропрацювала у стінах Волинської обласної психіатричної лікарні м. Луцька. У 30 років, після інтернатури, прийшла працювати до лікарні, а вже у 34 стала завідувачкою відділення.
Історію медикині розповіли у медзакладі.
Багато нинішніх колег переймали у неї досвід під час інтернатури, хоча вона скромно розповідає, що навчала лише тих, хто сам цікавився і цього хотів. Життєва мудрість навчила її бути тактовною та не нав’язувати свою допомогу.
Пані Ліліана пригадує, що задумала стати лікаркою ще в дитинстві. Це було внутрішнє покликання. Батьки-педагоги підтримали цю ідею, тим більше що вона гарно навчалася, любила хімію та біологію.
Спочатку закінчила медучилище в Луцьку, три роки працювала медсестрою у пологовому відділенні, хірургії та урології. Тільки після цього отримала направлення на навчання до медінституту.
Але вступити до омріяного вишу вдалося лише на третій рік.
Після двох невдалих спроб і четвірок на іспиті з хімії, яку вона знала блискуче, пішла до ректора, щоб перездати вступний іспит перед комісією. Він лише розвів руками, показав список тих, хто мав обов’язково вступити цього року, але пообіцяв, що наступного року вона отримає заслужений бал і вступить у числі перших.
Пані Ліліана пригадує, що медінститут обирала цікавим способом — тягнула папірці, на яких мама-вчителька виписала назви всіх медичних закладів України. Вибір випав на Чернівецький медичний інститут. Тож, не втрачаючи мотивації, вона вступила на омріяний факультет і закінчила медінститут з відзнакою.
Ще під час вступу вона чітко визначилася з фахом і дуже хотіла бути психіатром. Каже, що ні дня не пошкодувала про свій вибір і ніколи не відчувала вигорання на роботі.
Пригадує, що до стін новозбудованої психіатричної лікарні, у якій пропрацювала майже 52 роки, прийшла молодим лікарем. Разом із колегами вони облаштовували перші відділення, де ще навіть дверей не було.
Останні роки Ліліана Анатоліївна працювала у відділенні, де лікувалися військові. Зазначає, що їй дуже допомагав особистий життєвий досвід. Вона пригадувала свого батька, який повернувся з Другої світової війни з важкими травмами — дефектом черепа та рубцями на обличчі.
Лікарка не зі слів знає, що війна лишає відбиток на все життя — і на фізичному здоров’ї, і на психіці людини. Але завжди можна знайти в собі сили жити далі та реалізовувати своє покликання. Після війни її батько повернувся до вчителювання і багато років керував школою.
Днями Ліліана Анатоліївна вирішила припинити лікарську практику і приділити трохи уваги собі — на заслуженому відпочинку. Її тепло проводжали усім колективом: говорили приємні слова, пригадували робочі моменти, дякували за науку та багаторічну працю. І багато обіймалися.
Директор медзакладу Сергій Дудка зазначив, що Ліліана Анатоліївна — ціла епоха для Волинської обласної психіатричної лікарні. Вона — взірець порядності, людяності, емпатії до пацієнта. За її плечима — тисячі врятованих життів і нормалізованих сімей.
Попри те, що лікарка завершила свій трудовий шлях у стінах медзакладу, вона завжди буде тут бажаною гостею та залишиться у серцях колег як справжній фахівець, світла й чуйна людина.
Читайте також:
Будь в курсі усіх новин
