Знайшли одне одного в церковному хорі: історія подружжя Демчуків з Волині

Про подружжя та їхню спільну справу розповідає видання “Нова доба”.

– Ми знали одне одного з дитинства, – розповідає Людмила Адамівна, – але сподобалися, зблизилися вже тоді, коли дорослими співали в церковному хорі місцевого Свято-Покровського храму.

Людмила проживала на сусідній вулиці села Гораймівка, росла звичайнісінькою дівчинкою, нічим не відрізнялася від інших підлітків. В 1992 році, коли з ласки Божої відкрився новозбудований храм у селі, в церковному хорі співала мама Людмили – Софія. Людмилі запропонували читати «Апостола», пройшла навчання зі співу.

– Було цікаво приходити на заняття з подругою Оленою Клянц та іншими, де регент хору Лариса Сістук своїм духовним життям виховувала, навчала, зацікавлювала нас, – продовжує Людмила. – Ми разом з нею їздили на екскурсії по монастирях, відвідували Почаївську Лавру. І сталося диво для нас: мене та Олену Клянц запросили в основний хор. З нами співали досвідчені хористи – Гервасій та Марія Савчуки, Фаїна, Микола Сокольці, Надія Мельник.

Шлях до храму Людмили Демчук був подібний до інших. Ще малою її та сестер брала із собою мама до церкви. Але потребу в духовному спілкуванні відчула приблизно в 18-річному віці.

– Мене привчила ходити до церкви теж мама, – підхоплює розмову Володимир. – Також велику роль відіграло спілкування з місцевим настоятелем храму о. Валерієм Кравчуком, який по сусідству проживав з нами. Пізніше він запропонував мені прислуговувати. Я вдячний йому наразі за навернення мене до православного церковного життя: став відвідувати храм кожної неділі, не пропускав жодного служіння. Тут я по-іншому відкрив для себе Людмилу, з якою у 2010 році одружився.

Подружжя живе разом з батьками Василем та Надією Демчуками, в будинку зробили солідний ремонт.

– Нам завжди й в усьому допомагають наші батьки, – говорить Людмила. – Я з дня  одруження батьків Володимира називаю татом і мамою, чоловік мою маму – також. Повірте, батьки для нас – найдорожче в житті. Також ми дуже любимо один одного і цінуємо, коли в сім’ї панує повага та порозуміння. Тоді й жити легше. Всі разом обробляємо городи, пораємо домашнє господарство. Зараз їжджу на роботу в м. Луцьк на німецький завод “Кромберг енд Шуберт”. Приходиться працювати і в нічну зміну. Ми знаємо одне: в сім’ї повинен бути лад та спокій, ось тоді й буде все в порядку.

Своїх дітей – сина Дмитра та дочку Анастасію – вони виховують бути добрими, людяними, щирими. Щонеділі  гуртом йдуть до церкви, разом зростають духовно.

– Нас змалку мама привчила відвідувати службу Божу, – ділиться думкою Володимир. – Я свідомо відчув потребу у спілкуванні з Богом. І якщо зараз у нашій родині щось відбувається, то я знаю, що все це від Бога і з Божою поміччю. Гадаю, що в усьому є промисел Божий. Цьому навчаємо з дружиною й своїх дітей.  

Читайте також:

• 48 років разом і на роботі, і в житті: історія подружжя з Волині
• «Бо ми ж удвох»: 60-річна історія кохання волинян Валентини і Володимира Стасюків
• «Пташечка моя»: історія кохання подружжя з Волині, яке разом понад 60 років