Віз бійців на передову і натрапив на ворожу міну: 52-річний захисник з Волині загинув на Донеччині

Про це пише Нова доба. 

Анатолій Горайчук понад три з половиною роки боронив країну разом зі своїм братом Сергієм, військовослужбовцем 100-ї ОМБр, який нині продовжує службу на Донеччині. Спершу Анатолій Сергійович був помічником гранатометника у 2-му окремому стрілецькому батальйоні. Після входження підрозділу до складу 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша став водієм кулеметного взводу.

– Він довгий час тримав оборону на Запорізькому напрямку, а з червня 2025 року – на Покровському, – з тремтінням у голосі згадує дружина Героя Наталія Володимирівна, вчителька музики Черевахівської гімназії. Подружжя прожило разом двадцять три роки, виховало доньку Софію та сина Дениса. Старша донечка працює в онлайн-школі, син навчається у Ковельському промислово-економічному коледжі, опановуючи фах менеджера.

У мирному житті Анатолій Сергійович працював у різних місцях, та перед мобілізацією був співробітником маневицької філії ТОВ «Надровидобування», виконуючи геологічні роботи.

– Отримавши повістку, він навіть не вагався. Сказав лише: «Повинен іти». І пішов, – говорить дружина.

Анатолій був не тільки воїном, а й майстром на всі руки та доброю до всіх людиною. Він переоблаштував батьківський будинок дружини, став для її тата рідним сином, для сестер та братів – дуже близькою людиною. У Городку, де на нього завжди чекали мати Ганна Гнатівна та сестра Лариса, теж знали й любили його за спокійну вдачу і велике серце. Чоловік уміло працював із деревом – робив лавочки і двері, огорожі й стелажі, вмів робити майже всі внутрішні ремонтні роботи.

– Толя недавно був у відпустці. 29 жовтня поїхав назад. Попрацював удома, казав, що наступного разу оздобить фасад, розширить ставок… – згадує пані Наталія, ледве стримуючи сльози.

Останній його виїзд був на Покровському напрямку – він віз бійців на передову. Біля селища Шевченко автомобіль натрапив на ворожу міну.

– Раніше багато машин у нього згоріло, але всі були броньовані – відбувався без ушкоджень, – каже його дружина. – Лише пневмонія на Запоріжжі була його сильно підкосила, та він поспішав до своїх хлопців… А цього разу дали нову машину. Перший виїзд… І така біда. Він загинув, кілька хлопців поранені, але живі…

Прощання з Героєм стало подією, яку Маневиччина не забуде. У Свято-Георгіївському храмі не втихали молитви, а людські сльози говорили про те, наскільки великою була любов і повага до Анатолія Горайчука. Його посмертно нагородили хрестом воїна-єгеря І ступеня 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.

«Заплакала від горя мати – їй сина вже не обійняти, дружина в тиші бачить сни, де він живий серед весни, їх син Денис в сльозах біля порогу, Софійка шепче: “Таточку, вернись…”, та знають діти – не прийде ніколи, і смуток тихо стелить їм дорогу… Сестра в жалобі серце прикриває, двоє братів мовчать серед пітьми, їм так болить, що подих завмирає і тінь розлуки душу розриває… Твій подвиг буде жити у віках, як та любов у маминих серцях, і навіть в горі, що пече щоднини, ти – вічний щит для рідної країни!», – присвятила Герою поетичні рядки дружина його похресника і племінника Світлана Борисюк із Городка.

Анатолій Горайчук – це ім’я, яке Маневиччина вимовлятиме з гордістю. Він жив так, щоб бути потрібним людям. Він служив так, щоб захистити країну. Він під обстрілами відважно їхав у найнебезпечніші місця, аби евакуювати поранених бійців. Він загинув так, як жив – з честю, з любов’ю до своєї родини і до України. Слава воїну Анатолію Горайчуку! Нехай пам’ять про нього буде світлом, що не згасне ніколи.

Юлія МУЗИКА

Читайте також: 

• Він повернувся додому не так, як усі мріяли: командиру з Волині назавжди 30 років
• На кладовищі тепер могила її чоловіка і трьох дітей: війна забрала у волинянки вже другого сина
• Батько п'ятьох дітей, який став на захист України: історія полеглого Героя з Волині Богдана Світача