Мав приїхати до родини, але доля розпорядилася інакше: Герою з Волині навіки 55

Про нього розповіли на сайті «Нове життя» - новини Любешівщини».

Народився Валерій Петрович на Поліссі. А ось дитинство промайнуло на Кіровоградщині, куди виїхали батьки. У вісімдесятому році сім’я повернулася в Залізницю. Тут уже він закінчив місцеву школу. Батьки розлучилися. Тож Валера рано став господарювати. Після дев’яти класів почав їздити на сезонні заробітки, будучи опорою мами і молодшої сестрички.

Строкову службу Валерій Бас служив у десантних військах. Багато разів стрибав з парашутом. Коли ж повернувся з армії, знову поїхав на Кіровоградщину, в Олександрію. Там і проживав із коханою Марією, з якою поєднав життя. Голова сімейства працював на місцевому заводі водієм. Народилися синочок і донечка, яких просто обожнював тато. Але на початку двохтисячних сім’я перебралася в рідну Залізницю. Дружина вийшла на роботу в школу. Чоловік почав торувати сезонні дороги.

За кордоном, у Польщі, його і застала звістка про початок повномасштабного вторгнення. Повернувся додому. Бо ж не хотів бути далеко від сім’ї. Тим більше, мама була тяжкохвора. Тож син і доглядав її, не відходив він неньки. Коли ж її не стало, Валерій Бас пройшов ВЛК та був визнаний обмежено придатним.

Мобілізували чоловіка 19 січня 2023 року. Долучився наш земляк до Луганської ТРО, яка якраз тоді базувалася в Камінь-Каширському районі. Тож деякий час був відносно недалеко від дому. Але вже у травні 2024-го разом із побратимами він відправився на Донеччину, на Покровський напрямок. Хоч був водієм, неодноразово виходив і на позиції. За станом здоров’я Валерія Петровича перевели подалі від фронту, на Київщину. Але пробув він там зовсім недовго. Адже з власної ініціативи повернувся до своїх побратимів. На Дніпропетровщині, біля Павлограда, ніс службу.

На 21 липня молодшому сержанту Валерію Басу підписали рапорт на відпустку. Зважаючи на те, що дається ще два дні на дорогу, завчасу підписав звільняльну. І 19 липня вранці повідомив дружині радісну новину: всі документи готові – збиратиметься в дорогу. От тільки на той день не було прямого потяга. Тож домовилися, що виїде вже в неділю. Але за фатумом долі саме 19 липня ворог завдав удару по місцю, де перебував наш земляк, і обірвав його життя.

Поховали воїна у Залізниці.

Читайте також:

• Кульове поранення обірвало життя: історія Героя з Волині
• Мав піти на службове підвищення, але не судилося: молодому лучанину просять присвоїти державну нагороду
• Більше року відбивав атаки ворога під Авдіївкою: життя Героя з Волині обірвалося вдома у відпустці