Чекали майже 4 роки: в Україну з полону повернули 54-річного волинянина

Як розповіла Суспільному 6 лютого дружина експолоненого захисника Олена Гринюк, Сергій міг не йти війну, бо мають семеро дітей, але відмовити чоловіку не змогла. Каже: коли дізналася, що чоловіка обміняли, то не могла стримати ні емоцій, ні сліз від радості.

«Вірили, ждали і надіялися, що все буде добре! Вчора, коли його поміняли, він мені сказав: «Дякую, Богу і тобі, що ти до мене тоді подзвонила, бо інакше мене б розірвала міна, бо я зупинися сказати по телефону, що не можу говорити», — зазначила волинянка.

«Пробач, що я тебе не послухав» — це перші слова, які 54-річний Сергій Гринюк сказав своїй дружині по телефону після повернення з полону.

«Я просила його не йти на війну, бо в нас семеро дітей і вже літа не ті. Мав дві операції на шлунок, нога, рука ключиця поламана. Але він сказав: «Я піду, аби сини і зяті були вдома!» — говорить Олена.

Сергія Гринюка мобілізували 1 березня 2022 року. Три місяці, сказала дружина, служив у теробороні на території Волині. З 23 травня 2022-го підрозділ виконував бойові завдання у Донецькій області.

Того ж дня Олена зателефонувала чоловіку, але він не зміг говорити і пообіцяв перетелефонувати. Пізніше, 27 травня родині сповістили, що Сергій зник безвісти поблизу Лиману.

«Нам Росія прислала відео, як вони в полоні сидять, розмовляють, хлопці з його команди. Російською мовою розмовляли. Боляче було, як дізналась про полон. Плач, крик... Як попав в полон, цього ще ми не знаємо», — говорить волинянка.

За весь час перебування воїна в полоні родина упродовж цього періоду зверталася в усі інстанції, аби отримати хоч якусь інформацію. Донька захисника Ольга Гольонко розповіла: на її телефон в «Дію» прийшло сповіщення, що захисника звільнено із полону.

«Ми надіялись, що тато приїде додому. Нарешті це сталося! Перший раз ми дізналися у 2023 році, коли до нас подзвонив чоловік із Житомира. Він казав, що він перебував із татом у камері і що подружилися із ним, говорили багато. Розказував, що тато наш — хороша людина», — зазначила донька воїна.

Дружина воїна розповіл: коли чоловік ішов на війну, то родина мала коня, а нині працюють на господарстві на тракторі. Про техніку, додала Олена, чоловік мріяв давно. До повномасштабної війни Сергій працював кранівником у Колківському лісництві. Зараз, говорить дружина, хоче піти на роботу на ферму.

«По господарству, то він, навіть, учора говорив: «Йому треба поля, поля… Будемо робити на полях. Є в нас козулька Марійка, корівка Машка. Вже наш хазяїн прийшов і скоро вона його побачить. Він йшов служити, то вона ще була маленька. Як йшов служити, то важив цей собака 47 кг, а зараз не можемо зважити», — говорить Олена.

У подружжя Гринюків є 8 онуків: найстаршому з них 11 років, найменшому виповнилося 2. Четверо малих дідусь ще не бачив, і це його мрія, зазначила дружина Олена. Господаря родини, захисника, родина планує зустрічати урочисто. Зараз Сергій Гринюк на реабілітації і чекає на момент, коли побачить своїх рідних.

Також Олена Гринюк розповіла, що чекає на повернення рідного брата, 45-річного Василя Подкуйка.

Василь Подкуйко — військовослужбовець Національної гвардії України. Зник безвісти 15 липня 2025 року біля села Удачне Покровського напрямку. У нього є дружина на 12-річний син.

Читайте також:

• На фронті кожна секунда важлива: історія поліцейського з Волині, який тримав позиції на Торецькому та Покровському напрямках
• Втратив обидві ноги, пережив клінічну смерть і вижив: історія 29-річного захисника з Волині
• Від геодезиста у турецькій компанії до захисника українського неба: історія бійця з Волині