Поки шукали захисника серед полонених, не витримало серце його матері: історія Героя з Волині, який вважався зниклим безвісти

Кілька місяців його доля була невідомою – «безвісти зниклий». І тільки зараз він знайшов вічний спочинок у рідній стороні, де так багато літ трудився, ростив дітей, мріяв зустріти старість… Історію Героя розповідає газета Полісся.

У родині колгоспників Гайбунів годувалося п’ятеро діток, Григорій був середульшим. Змалку він мав хист до малювання – вправно викарбовував олівцем портрети. Він був творчий. Юнаком відслужив 5 років в армії, у Німеччині. Там проявив свою відповідальність і сміливість, старався опанувати іноземну мову. Опісля вступив до Камінь-Каширського училища, їздив на сезонні роботи.

Свою долю зустрів на весіллі в Осівцях — там познайомився з Людмилою, уродженкою Грудок. Завоював її серце щирістю, жартами й увагою. Мав романтичну, просту й веселу натуру. Згодом уже гуляли власне весілля. Молоде подружжя оселилося в Острівку, облаштовувало дім, розбудовувало стару хату. Господь благословив їх чотирма дітьми — трьома доньками та сином. Згодом раділи й онукам. Разом прожили 28 років.

— Він віддавав усього себе дітям, пишався довгожданим сином. Дбав про господарство, худобу, городи, про лад у домі. Вміло піклувався про доньку, яка хворіє. Не раз, поки ми всі в церкві, він удома вже й борщ зварить. А для онуків був найкращим дідусем — дозволяв усе: і зачіски робити, і одягати себе у все, в що вимагали маленькі стилісти. Ніхто так не вмів з ними гратися, як дід Гріша. Він десь і сам молодів біля них, — згадує дружина.

У серпні 2025-го Григорія Володимировича мобілізували до війська – у 32-й окремий Волинський батальйон Нацгвардії. Його прикомандирували до 3-ої бригади оперативного призначення Національної гвардії України «Спартан». У підпорядкуванні цього формування виконував бойові завдання на Покровському напрямку, був «ловцем» ворожих дронів. Позивний привіз на передову із собою з дому – «Біджора». Так на нього казали ще в селі.

9 грудня він востаннє спілкувався із дружиною. Попередив, що вирушає на тривале важке завдання в зону, куди навіть їжу доставлятимуть безпілотниками, тож зв’язку довго не буде. 19 січня рідним офіційно сповістили, що Володимир зник безвісти на бойових позиціях у районі селища Удачне. Уся їхня група не повернулася.

Кілька тижнів не було ані звістки про захисника. Часом, розповідають односельці, приходив у снах до них – просив їсти, щось шукав. До останнього рідні сподівалися розшукати бійця серед полонених. І навіть, коли експертиза підтвердила, що на полі бою знайшли тіло «Біджори», не вірили в її достовірність. Поки не побачили його на власні очі. На пальці руки мав татуювання, яке набив колись ще в Німеччині. Червоніла на чоловікові подарована Людмилою футболка. А в кишені – записка з номером телефону дружини.

— Скільки я молилася, аби він був живий. Готова прийняти його всяким і доглядати до кінця життя. Аби лиш міг зі мною поговорити, поплакати про наболіле, втішити своїм жартом, обійняти у скрутну хвилину. На жаль… Звертаюсь тепер до Бога, щоб прийняв його до Себе, щоб залікував наші рани горя. Страсний тиждень для нас цьогоріч відчувся сповна у всіх сенсах…, — плаче жінка.

Поки шукали Григорія Гайбуна серед полонених і поранених, не витримало серце його матері. 29 березня було 40 днів від її смерті. А 1 квітня в Острівку провели в останню дорогу її сина. Він таки повернувся додому — «на щиті»… Не знав, що мами вже немає. Не знав і про народження п’ятого онука…

Війна забрала життя доброго чоловіка і захисника, але не змогла стерти любов і пам’ять. Для рідних він назавжди залишиться живим — у спогадах, у серці, у кожному прожитому дні. Він житиме у кожній сльозі, у кожній молитві й у кожній весні, яка тепер без нього.

Іванна ГАЙДУЧИК, село Острівок.

Читайте також:

• Один поліг у бою, другого закатували в полоні: історія братів-Героїв з Волині Василя та Івана Теребейчиків
• За 3 дні до його загибелі підрозділ передислокували у Покровський район: Герою з Волині назавжди 34 роки
• У червні мобілізували, а вже у грудні - загинув: історія полеглого Героя з Волині Віктора Калуша, якому навіки 41