Хотів довезти обладнання побратимам, але його засік ворожий дрон: начальнику розвідки артдивізіону з Волині навіки 34 роки

Відважний камінь-каширець приїхав із-за кордону й приєднався у ЗСУ ще влітку 2022-го. Починав із оператора дрону, розвідника. Згодом здібного й ерудованого захисника призначили на посаду начальника розвідки артилерійського дивізіону 95-ї ОДШБр. Його історію розповідає газета Полісся.

Відповідальний, надійний, заряджений на успішне досягнення мети. Недаремно за період служби він отримав близько десятка нагород, з-поміж яких найбільше гордився орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Солдат став молодшим сержантом. У цьому званні й вирушив на своє, як виявилось, останнє бойове завдання. Проривався, щоб довезти обладнання своїм розвідникам. На жаль, його засік та уразив ворожий FPV-дрон біля населеного пункту Могриця.

24 жовтня рідне місто навіки попрощалося із захисником-добровольцем. Сотні людей розділили горе родини, відчувши у ньому й власну трагедію. Бо такі хлопці-краяни мають жити, кохати, ростити діточок. Вони – майбутнє цієї країни. Він завжди був гордістю для батьків і рідних, тепер навіки став Героєм для земляків та громадян своєї держави.

Роздуми Романа Каденчука про державу, збережені у його телефоні:

 “Що таке Україна? Держава, країна, нація, люди, влада, культура? Багато хто асоціює Україну з владою. Напевно, саме тому не хоче для неї нічого робити. Бо допомагати тому, хто тебе розчаровує, якось не «ок». А що якщо подивитися під іншим кутом? Коли держава –  багатоквартирний будинок, де безліч людей із різними поглядами, переконаннями і вихованням. Але для всіх тут дім! Тут є спільні під’їзди, де ви будете проходити по кілька разів щодня, єдиний двір, лавки, озеленення. Це місце, де грався ти й де будуть гратись твої діти. Місце, де ти маєш почуватись у безпеці. І якщо хтось нищить це все, то завдання кожного попередити руйнування, як мінімум зробити зауваження. Саме ви маєте гнати із свого двору підозрілих людей, не допускати псування будівлі чи території. Наша країна – наш дім і наша відповідальність. Ми всі одне плем’я. В усіх одна мета, попри різні погляди. Бо кожен хоче кращого для своїх сімей і близьких. У нас значно більше всього спільного, ніж ми собі думаємо!”

Приїхав із Фінляндії захищати Україну

Спогади про Романа від рідні. Розповідає сестра Марія:

 — Роман був наполегливий і завжди досягав у житті всього сам. Правда і справедливість – найвищі для нього цінності! Після навчання працював у Києві. Там і хотів будувати своє майбутнє. Але буремний Майданом та початком російсько-української війни 2014 рік повернув його додому. Зрештою, брат подався на заробітки, хотів придбати своє житло. Востаннє був у Фінляндії. Роман дуже любив читати і вивчати щось нове, а ще – скейтборд та гори. Тож, коли приїжджав в Україну, взимку завжди з друзями їздив у Буковель. У Карпатах підкорив Говерлу і Хом’як. Мріяв піднятись ще на Піп Іван, але, на жаль, не встиг.

Коли почалась повномасштабна війна, наш тато був уже у війську. Їхня бригада спочатку дислокувалась у Дніпропетровській області, пізніше на Запорізькому напрямку, де перебуває і по цей час. 24 лютого 2022-го Роман ще був у Фінляндії. Безліч разів нам зателефонував, був обурений, що батько у своєму віці пішов на передову. До великої фази війни тато служив на Закарпатті, там залишився на квартирі його автомобіль. Коли нам зателефонували звідти й сказали, що якийсь хлопчина прийшов забирати транспортний засіб, ми зрозуміли, що то наш Роман уже вернувся на рідну землю. Він навіть не порадився з нами, чи йому варто їхати в Україну у такий час. Більше того, одразу подався у військкомат! Там його завернули, мовляв – вистачить поки одного воїна у вашій родині. Тому брат кинувся з головою у волонтерство. Та йому цієї ролі було недостатньо. Він звернувся у ТЦК у Львові, щоб приєднатися в ЗСУ. Довго навчався. Був у Англії. У серпні 2022 року Роман зателефонував і повідомив: він іде у військо. Відмовляла його. Але він був надто ідейним. Протягом трьох років служби знайшов своє кохання, придбав і відремонтував житло. Та от пожити там так і не встиг…

«Людина, яка зробила мене кращою»

Слово від коханої дівчини Марини:

 — Для багатьох він був просто другом, побратимом, «Ромашкою». Для мене ж – Ромчик… Завжди з усмішкою і готовністю підставити плече. Мій світ, моя душа. Людина, з якою хотілося дихати на повні груди, жити, мріяти, бути сильною. Ми були разом лише два роки, але у них вмістилось ціле наше життя. Він навчив мене, що любов – це не лише ніжність, а й підтримка, повага, віра одне в одного. Я завжди знала: якщо поруч Рома – усе буде добре. Він був дуже добрим, щирим, але водночас з тих, хто ніколи не відкривається до кінця. Умів слухати, розуміти, казати рівно стільки, скільки треба. Його думки були глибокими, він любив їх записувати, міркувати, відкривати для себе нове. Відповідальний у всьому, за що брався. Любив життя, природу, гори, спорт, міг годинами грати в шахи або дивитися улюбленого «Гаррі Поттера» чи «Володаря перстнів». Обожнював вазони, мріяв заставити ними всю квартиру. Йому не подобалося, коли за нього переживають або плачуть… Тому я стараюся пам’ятати його не крізь сльози, а крізь вдячність. Вдячність за те, що був. За те, що любив. За те, що навчив мене справжності. Рома назавжди залишиться моїм світлом, моїм всесвітом і тією людиною, яка зробила мене кращою.

«Ромашка» – кращий начальник розвідки

Слово про воїна від побратимів. Говорить командир підрозділу:

 — Моє знайомство із Романом почалося у квітні 2023-го року. Я тоді якраз мав стати командиром підрозділу, у якому «Ромашка» проходив службу оператором БПЛА. З перших днів він запам’ятався мені дуже відповідальним, ініціативним та наполегливим чоловіком. Поспілкувавшись з іншим особовим складом, розумів, що моє перше враження про цього бійця не було помилковим. Він дійсно надійний і кмітливий. Коли «Ромашка» вирушав на виконання бойового завдання, я знав – все буде добре! Адже бачив, як скрупульозно він готується: перевіряє все обладнання, десяток разів все передивиться, сотню разів обміркує що ще можна взяти з собою або придбати, аби покращити свою бойову готовність. Він завжди тягнувся до нових знань і запросто засвоював їх. Ця його феноменальність завжди викликала у нас здивування. Роман багато читав, записувався на курси, дивився відео, запитував в інших військових та заводив нові знайомства з цього приводу. Щоразу знаходив нові стратегії з покращення зв’язку між дроном та антеною. Колись мало що розумів у автомобілях. Вивчив!

Навесні 2023-го року Роман виконував бойові завдання у лісових масивах біля н.п. Кремінна, на Луганщині. Далі були Терни, Невське, влітку 2024-го – Торецьк. За цей пройдений разом шлях я вже знав, що якщо нам треба їхати у розвідку – беру з собою саме Романа! Тому у серпні 2024 року «Ромашка» першим склав мені компанію, аби перенести війну на територію ворога – у Курську область. Пошук нових маршрутів, розвідувальна діяльність, облаштування спостережних пунктів – він завжди зі мною, а я завжди впевнений у ньому. Він був великим патріотом своєї країни та дуже хоробрим чоловіком, на якого ми з хлопцями завжди могли покластися. Всі вищезгадані чесноти характеризують його як воїна, який своєю працею, завзяттям і креативністю приносив велику користь Збройним силам та українському народові. До останнього свого земного дня Роман зростав та вдосконалювався. Він навіки залишиться у нашій пам’яті вірним побратимом, хорошим другом та кращим начальником розвідки. Спи спокійно, «Ромашко». Честь!

«Лаконічно висловлював кілометри любові»

Добрий спомин від однокласників устами Ірини Михалюк:

 — Це був «світлячок» нашого гурту. Хоча перевівся до нас лише у 9 класі. Дуже багатогранний, умів знайти спільну мову з будь-ким, міг об’єднати широке коло людей із полярними поглядами. Веселий, завжди на позитиві. Не падав духом там, де інші опускали руки. У душі – романтик. Умів вкласти в кілька коротких слів своїх меседжів кілометри любові й глибокі смисли. Обожнював споглядати краєвиди українських глибинок та світу. Багато подорожував, добре володів англійською мовою. Попри відстані й різні долі наш клас час від часу зустрічався усі 15 літ після закінчення школи, багато з нас стали кумами. Роман якраз і був тим «клеєм», на який всі зліталися звідусіль. І навіть зараз він зібрав нас з усього континенту на свій похорон, на останню, прощальну, зустріч із нами. Це вже другий однокласник, який загинув у боротьбі за Україну. Тепер Роман спочиває на алеї із Андрієм Пронцевичем. Обоє ерудити і патріоти. Обоє пішли у засвіти молодими…

Іванна ГАЙДУЧИК.

Читайте також:

• В день загибелі встиг поговорити з дружиною: спогади про Героя з Волині
• «Медики казали, що 8 — 200, 40 поранених, 6 зниклих безвісти», — військовий про удар під час шикування
• Пройшов жахіття війни, а життя обірвалось на рідній Волині: історія Героя Івана Андрусика