Відверте інтерв'ю з психологинею Юлією Колядею з Луцька

Консультація психолога для багатьох залишається серйозним бар’єром, адже розповісти чужій людині про власні переживання не так вже й просто. Однак, за словами психологині Юлії Коляди, без відкритості результат не буде.

Як зняти негатив із голови, запобігти самогубствам та розпізнати брехню — про це і більше у розмові журналіста Андрія Гнатюка з фахівцем, яка працює у Волинській обласній психіатричній лікарні, - пишуть Волинські Новини.

Як обрати психолога?

Завжди можна запитати: де ви вчилися, який диплом ви отримали, скільки часу ви працюєте, скільки пацієнтів ви прийняли, з якою проблематикою ви працюєте? Особисто я вважаю, що психолог не може бути різностороннім. Він повинен мати певне спрямування. Наприклад, навчаючись на гештальт-терапевта, можна обрати спрямування: робота з групами, робота з залежною поведінкою, робота з дітьми чи підлітками, клінічне спрямування, криза, травма. Людина може охоплювати дві-три спеціалізації.

Чи може психолог лікувати?

Лікування є медикаментозне й немедикаментозне. Робота клінічного психолога зводиться до немедикаментозних способів впливу. Клінічний психолог буде використовувати напрямки психотерапії, але, найімовірніше, консультативні. Це попередження, профілактика, але не лікування.

Робота лікаря-психолога в лікарні, принаймні в психіатрії, була зведена до психодіагностики і психокорекції, тому що люди тут перебувають нетривалий проміжок часу. До психотерапії ми не можемо дійти, бо це вимагає понад 10 зустрічей. Зараз, у силу того, що змінюється психіатрія, змінюється підхід до ментального здоров'я, будуть змінюватися й кваліфікаційні характеристики, завдання, ролі лікарів-психологів, буде чіткіше окреслюватися їхня робота в стаціонарі.

Я можу провести психодіагностику, щоб зрозуміти, що з пацієнтом, чи це, наприклад, тривожно-депресивний розлад. Якщо це пацієнти нашої лікарні, то це робота з хворим і робота з сім'єю хворого. Зазвичай це короткі консультативні сесії.

Що таке психодіагностика?

Психодіагностика – це діагностування психічних процесів людини, тобто за допомогою методик ми діагностуємо, як працюють процеси: як працює пам'ять, чи є зниження або якісь порушення, як працюють увага, мислення і особистість.

Чи можна порадами за кілька сеансів допомогти людині?

Вивести зі стану можна. Попередити, щоб вона наступний раз у цей стан не провалилася, важче. Тому що там задіяні значно складніші механізми, і інколи це питання виховання, інколи – травматизації. Тому за кілька сеансів це важко зробити. Можна справитися з тим станом, з яким прийшла людина, але точно не попередити наступне виникнення.

Як забрати тригер із голови?

Це та система виховання, яка застосовувалася, скажемо так, до людини, та, в якій вона росла. І є певні тригери, певні ситуації, в які людина буде потрапляти в дорослому житті. З дитячої системи вона вже виросла, а власну дорослу ще не напрацювала. І тому кожен раз вона може спотикатися об ці дитячі механізми, які вже не спрацьовують. Тому потрібно працювати з психологом, довго працювати, якщо, наприклад, ідеться про батьків, які вживали алкоголь і ростили дітей в узалежній сім'ї, або коли з дитини знущалися в школі, або якщо була якась травма, як-от хтось із батьків бив дитину чи придушував психологічно.

Як стимулювати людину до розвитку?

Людина повинна зрозуміти: я вже довго думаю, я вже зі всіх сторін обдумала, намагалася, але не справляюся. Зазвичай допомагають лікарі соматичних профілів, які скеровують до психолога. Але є люди, які мають потребу жалітися і бути в ролі жертви: начальник не такий, робота не така, сім'я не така, чоловік не розуміє, діти бешкетують і не слухаються, все не так. У них немає готовності змінюватися, їм комфортно. Жаліти себе – це їхній варіант комфорту. Вони не намагаються змінити ситуацію… Це рішення людини.

Психологія і психіатрія тривалий час були стигматизованими і не дуже популярними напрямками… Можна звернутися до психіатра з метою виключення, а не з метою лікування, але варто почати з психотерапії.

ПТСР, депресія?

Це діагнози. ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) – це виставлений діагноз, який вписаний у міжнародну класифікацію хвороб. Психолог не ставить діагноз. Психолог може виявити, що є порушення в особистості, в запам'ятовуванні, які є ознаками, і зрозуміти, що варто людину спрямувати далі. Ми тільки виявляємо і підозрюємо. Виставляє діагноз психіатр. Але це завжди – про сумісну роботу.

Наскільки важко розговорити людину?

Людина повинна сама вибирати психолога – це запорука успіху в роботі. Це те, що дозволяє довіряти психологу. Якщо людина прийшла до психолога, говорить з ним і їй щось не подобається, то це показник того, що, можливо, варто спробувати іншого спеціаліста.

Це те, що дозволяє не розговорювати клієнта. Я вважаю, що це не моя функція – розговорити і вивідати всі найпотаємніші секрети. Людина повинна довіряти й сама все розповідати. До того ж, якщо її партнер, бабуся чи тато не мають стосунку до, наприклад, підвищення тривоги, то ми не говоримо про відносини з ними.

Як пережити втрату?

Усе залежить від темпераменту і характеру людини, від того, як вона справляється з життєвими труднощами. Ми допомагаємо людині пройти втрату стадіями, наприклад, є депресивна стадія. На мою думку, психолог повинен розуміти, коли протікання горювання – це норма, а коли все-таки варто направити до психіатра, аби підтримати людину медикаментозно.

Є випадки, коли людина умовно легше переживає, не настільки занурюється в свої переживання і не настільки втрачає працездатність, здатність справлятися і контактувати з навколишнім середовищем. А є випадки, коли людина досить погано себе почуває, не може ходити на роботу, не може встати з ліжка… І це може затягнутися. Це саме той випадок, коли варто скерувати до психіатра й підтримати медикаментозно.

Не всі наші пацієнти приходять самі, тому що вони можуть не розуміти того, що хворі, або в них немає сил, вони не хочуть нікуди йти. Зазвичай велику роль відіграють родичі, друзі, колеги.

Якщо настільки сильне горювання, що в людини закрадаються думки про суїцид, то 100% потрібно звернутися до психіатра.

Втрата побратима на війні прирівнюється до втрати близької людини?

Для військових їхні побратими можуть бути навіть ближчі за родину. Той досвід, які вони переживають на війні, дуже важкий і травматичний. А побратими – ті люди, які розділяють цей досвід, які підтримують, на яких можна покластися, яким довіряєш найважливіше – своє життя. Те, що травматична ситуація була пережита разом, думаю, відіграє основну роль.

Чи нормально те, що людина переймається тим, що про неї подумають, скажуть інші? Де межа?

Є загальноприйняті норми суспільства, як-от не можна ходити в туалет на вулиці, не можна красти. Це визначає кордони. Також кордони визначає сім'я: мама з татом говорять, що можна, а що – ні. Якщо для мами було важливо, що скажуть люди, то з великою ймовірністю для дитини також буде важливо, що скажуть інші. Це норма. Дитина прислухається до мами.

Наприклад, якщо ми говоримо про роботу, то тут також встановлені кордони, яких ми змушені дотримуватися. Це кордони встановлені і працедавцем, і колективом. Якщо людина їх не дотримуватиметься, то, найімовірніше, її витіснять з колективу або вона сама звільниться. Тобто є речі, до яких ми зобов'язані дослухатися, і є умови, на які ми приходимо. Але кожну ситуацію потрібно розбирати індивідуально. Узагальнення я не дуже люблю.

У чому проявляється залежна поведінка?

В неможливості прийняття рішення, в неможливості сформувати певну дистанцію з людиною, в стиранні кордонів… Границі мають бути між людьми.

Якщо це були залежні відносини, ти пропрацьовуєш їх і розумієш, що твій партнер чи друг був аб'юзером відносно тебе, обмежував тебе або в стосунках був газлайтинг (ти говориш одне, твої слова перекручують і видають по-новому), то таким чином знизиться значимість людини. Так можна зрозуміти, що ця людина відносилася до мене неналежно, мені було некомфортно і я більше не хочу вибудовувати такі відносини... Якщо це не пропрацювати, то з імовірністю в 90% наступні відносини будуть точно такі самі.

Пігулками можна зняти цей стрес?

Таблетками можна знизити рівень тривоги, депресії, щоб людина нормально себе почувала, могла ходити на роботу, взаємодіяти з оточенням, виконувати свої функції. Але навчити використовувати інші механізми для взаємодії з людьми таблетками неможливо.

Чи допомагають фрази на кшталт «усе буде добре», «час лікує»?

Не лікує. Час ногу не відростить. Так само з психікою. Час не лікує – лікує тривала робота зі спеціалістом, робота людини над собою. Так, це потребує часу, але це не те, що лікує. З плином часу нічого не змінюється. Я сказала би, що час проходить.

Як можна підтримати людину? Як їй допомогти пережити кризу чи травму?

Кожна людина індивідуальна. Хтось хоче виплакатися, щоб його обійняли і втішили. Прекрасно, якщо людина це усвідомлює і може про це сказати. Це те, чому я теж рекомендувала би ходити до психолога: щоб зрозуміти, як взаємодіяти з іншими, як просити інших взаємодіяти з тобою.

Повертаючись до питання, скажу, що завжди в людини можна запитати: я бачу, що тобі сумно, як я можу тобі допомогти? Людина вам відповість. Хтось хоче, щоб його залишили в спокої, відгородитися, побути сам. Можна уточнити: скільки часу ти хочеш побути сам, дай мені знати, коли ти захочеш сконтактувати.

Людина прийшла до вас як до психолога вперше. З чого ви починаєте?

Зі скарг, з того, з чим людина прийшла. Наступний етап: як я можу допомогти? Далі ми працюємо.

Ви розумієте, коли людина щось не договорює на прийомі?

Так. Не моє завдання – випитати все… Людина може боятися, наприклад, осуду. Коли до мене приходить людина, вона буде відкриватися по мірі формування нашого з нею довірливого контакту.

Є багатофакторні опитувальники, в яких, зокрема, є шкала брехні. Вона дозволяє визначити, наскільки відверта людина, наскільки відверто себе подає, наскільки відверто відповідає на запитання. Можна побачити, що людина негативістично відноситься до обстеження.

Тяжко вибудувати цю довіру з пацієнтом?

Так. На це треба час, і це точно не про 5-10 зустрічей. Це те, що потребує близько пів року – року роботи. Повинна сформуватися довіра. Людина повинна мене пізнати, зрозуміти, що я не буду її засуджувати, не буду їй наказувати. Це нормально – тривалий час ходити до психолога.

Що таке гештальт?

Якщо узагальнити, то це можливість людини перебувати тут і зараз, проживати ці емоції тут і зараз. Іноді це буває важко зробити, тому що в нас виникають хвилювання про майбутнє. Іноді це важко зробити, тому що ми тягнемо за собою ситуації з минулого. Є таке поняття, як закрити гештальт. Це оцю ситуацію з минулого завершити, допрожити. Допроживанням знижується її вплив на наше сьогодення.

Ви допомагаєте пацієнтам позбуватися стресів чи їх наслідків?

Ні. Зараз триває війна. Як я її позбудуся?.. Я можу навчити людину жити з цим, бути в соціумі, незважаючи на стрес, комфортно себе відчувати, наскільки це, звісно, можливо.

Скільки триває прийом?

Якщо це психотерапевтичний або консультативний прийом, то 50 або 60 хвилин.

Коли болить душа, що відбувається в мозкові, що відбувається в організмі?

Це досить філософське питання. На нього однозначної відповіді немає. Якщо ж говорити медичною термінологією, то це гормональні зміни в організмі.