Рідного внучка довелося тримати на руках лише єдиний раз: історія Героя з Волині

Єфімов Олександр народився 8 грудня 1975 р. в м. Камені-Каширському у родині Віктора Євгеновича та Катерини Григорівни. У сім’ї зростало два сини – Сергій та Олександр. Його історію розповіли на сайті Камінь-Каширської громади.

У 1984 році Сашко вперше переступив поріг Камінь-Каширської школи №1. На той момент вона була єдиною в місті. Тут хлопець навчався до 1991 року.

З ранніх літ юнак був справедливим та чесним. Мав Олександр дві пристрасті. Колекціонував поштові марки та захоплювався риболовлею. Останнє хобі він проніс через все своє життя. Риболовля була для нього не тільки захопленням, але й часом для роздумів та мрій.

Після закінчення дев’ятого класу хлопець продовжив освіту у Камінь-Каширському професійно-технічному училищі. У ВПУ Олександр опанував спеціальність «різьба по дереву». «Він був неймовірною людиною, його серце було наповнене великою любов’ю до України як джерела тих цінностей, на яких базується мужність, витривалість, сила, відвага, »  – таким пам’ятають свого вихованця в училищі. 

З 1995 по 1996 роки проходив строкову службу у військах протиповітряної оборони. Після армії повернувся у рідне місто до цивільного життя. Через рік  після служби на життєвому шляху зустрілися і справжні почуття. Спільні друзі познайомили Олександра з чарівною дівчиною Світланою, яка відразу припала до душі і стала його вірною подругою і дружиною. У щасливому шлюбі народилося двійко чудових донечок – Анна та Ірина.

Свою трудову діяльність Олександр розпочав викладачем із художнього оформлення у Камінь-Каширському міжшкільному навчально-виробничому комбінаті. Пізніше займався підприємницькою діяльністю. Згодом працював у банках «Райффайзен Банк Аваль», «ПриватБанк» охоронцем-консультантом, їздив за кордон на сезонні роботи, завжди дбаючи про добробут своєї сім’ї.

Олександр ніколи не зраджував своєму хобі – риболовлі. У цій справі чоловік був профі. Оточуючі думали, що він володіє особливими секретами і приманками, бо знав  як привабити рибу і без улову додому не повертався ніколи. Крім вміння впіймати – мав і кулінарний хист. Смачно готував зловлену рибку, тішачи своїх дівчат апетитними вечерями.

Мріяв Олександр розділити своє захоплення і передати всі знайомі йому тонкощі з риболовлі рідній людині.

Мав чоловік добру душу, але ображався коли його безвинно звинувачували чи несправедливо чинили. Любив тварин. Був легкий безпосередній і щирий у спілкуванні як з дітьми, так і зі старшими людьми.

З початком збройної агресії росії у 2014 році Олександр Вікторович долучився до захисту Батьківщини. Був інструктором прикордонної служби Луцького прикордонного загону. Брав участь у бойових діях. У другій половині 2015 року чоловік демобілізувався.

Згодом, восени 2021 року у родині з'явилась справжня радість. Старша донька Анна народила синочка Даніка. Тут в Олександра зажевріла надія, що саме з внучком поділиться рибальським інвентарем, знаннями і навичками. Але війна внесла свої корективи.

З початком повномасштабного вторгнення Олександр знову вступив до війська, був стрільцем – помічником гранатометника окремого мотопіхотного батальйону 14-ої окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Спочатку ніс службу на Житомирщині, потім на Херсонщині, а потім на Харківщині.

Так склалося, що більшість Олександрових побратимів були набагато молодшими за віком, тому не раз доводилось опікуватися і охороняти, скеровувати молодих бійців і по-батьківськи підставляти міцне чоловіче плече, бути для них Ангелом-Охоронцем. З посмішкою жартував:"Зятя собі годую!".

Але під час боїв за м. Ізюм чомусь Янгол самого Олександра відвернувся від нього і наш земляк загинув як справжній хоробрий воїн, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Протопівка Ізюмського району Харківської області. Сто днів його служби минули…

А рідного внучка довелося тримати на руках лише єдиний раз у житті...

Вічний спочинок тіло загиблого бійця знайшло на малій батьківщині. Поховали Олександра Єфімова 8 червня 2022 року у рідному Камені-Каширському.

Ще за життя як учасник бойових дій в АТО наш Герой отримав нагороду «Учасник АТО», «Ветеран війни».

У 2023 році за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті Батьківщини, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

У 2024 році Олександр нагороджений посмертно пам'ятною відзнакою «Князівський хрест Героя “Навіки в строю”».

Читайте також:

• «Я не поїду на заробітки – я піду на фронт»: Герой з Луцька Олександр Карчевський три роки і 62 дні захищав Україну
• Загинув на першому бойовому завданні: після 9 місяців невідомості загибель захисника з Волині підтвердила ДНК-експертиза
• Коли один брат поїхав на реабілітацію після поранення, інший загинув на фронті: спогади про Героя з Волині