Як гвардійський водій виживає на фронті: історія про ціну часу

Історію бійця розповіли на сторінці Нацгвардії. 

На фронті, зокрема на Запорізькому напрямку, Ігор виконував важливі завдання: підвозив боєприпаси, евакуйовував поранених, маневрував між мінометними обстрілами. Їздив на старенькому мікроавтобусі, а згодом товариші дали йому псевдо Князь.

«Для водія дуже важливо усвідомити, що попри мінометні обстріли та критичну ситуацію, яка може бути дорогою, потрібно якнайшвидше вийти із зони небезпеки, або доставити побратимів до медиків», – говорить нацгвардієць.

Фронтові будні водіїв нелегкі, адже логістичні коридори дуже небезпечні і потребують аналітичного мислення, професіоналізму, а порою, і удачі. Дуже складно виконувати завдання у темну пору доби: потрібно рухатися без світла, але на допомогу приходять нічні тепловізори.

«Фари вимикаємо і надіємося на свою інтуїцію та везіння. Натискаєш на педаль газу, і, як на тій Формулі-1, на повному ходу перелітаємо все, що на шляху трапляється. Кожна секунда – це особисте життя і життя побратимів, яких евакуйовуєш. Тому нас прозвали зубриками», – розповідає Князь.

Робота водія на фронті – це не просто кермо і маршрут. Це – відповідальність, холодний розум, витримка й щоденний ризик. Водії першими виїжджають під обстріли і останніми залишають небезпечні ділянки. Підтримка родини, друзів і побратимів – це те, що дає сили рухатися вперед.

Читайте також: 

• «Матрос» з волинської бригади: історія стрільця-санітара, що став на захист у День Незалежності та витримав 49- і 42-денні ротації
• «Він був непохитним щитом України»: історія життя й трагедії прикордонника Сергія Деркача з Волині
• Тричі стояв у черзі, щоб піти на війну: історія добровольця «Ґаррі» з Волині