Волинський боєць врятував побратимів після ударів дронів

З перших днів повномасштабного вторгнення пан Ярослав, позивний «Ґаррі», добровольцем став на захист України й вже третій рік боронить східні рубежі у складі 100-ї окремої механізованої бригади, ризикуючи життям, щоб рятувати побратимів навіть під ворожим вогнем.

Про побратима розповіли на фейсбук-сторінці бригади.

Чоловік добровольцем прийшов до ТЦК вранці 24 лютого 2022 року:

– Простояв до самісінького вечора, але до мене черга не дійшла. 25 і 26 лютого ситуація повторилася. А ось 27-го мені нарешті пощастило: мобілізували до Володимирського бату тоді ще 100 обр ТрО! – згадує пан Ярослав. – За рік, у кінці лютого 2023-го, Луцький батальйон нашої «сотки» першим висувався на схід України. Дізнавшись про це, я, знову ж таки добровольцем, зголосився їхати з ними. Так і лишився у цьому баті – тепер уже мотопіхотному батальйоні 100 омбр.

Тричі стояв у черзі, щоб піти на війну: історія добровольця «Ґаррі» з Волині

Третій рік перебуваючи на сході України, «Ґаррі» пройшов бої на Бахмутському та Куп’янському напрямках, у Серебрянському лісі, на Покровському напрямку – і вже 11-й місяць бере участь в Битві за Торецьк.

Однією з найпам’ятніших історій останнього часу за участю Ярослава є евакуація бронеавтомобілем «Гюрза» чотирьох людей з командного пункту, зруйнованого КАБом:

– На завдання їхали з крутезним побратимом на псевдо «Дніпро». На «підльоті» до «точки» біля нас збоку впала ворожа FPV-шка. Друга влучила прямо в машину, коли ми забирали людей. Ну, і третя дала теж збоку – це, певно, РЕБи допомогли, – розповідає «Ґаррі»: – Від заднього лівого колеса лишився тільки диск. Броню пропалило наскрізь. Попало в цинк з патронами – один патрон здетонував. Також всередині зірвався вогнегасник – ми були всі білі від того порошку (уважно дивіться на перше фото!). Але ще проїхали 17 км і вивезли людей у безпечне місце!

Чинниками вже легендарної стійкості «Сталевої Сотки» на полі бою пан Ярослав називає виважені дії командування, суміжних підрозділів, та насамперед – героїзм побратимів, які неможливе роблять можливим.

На рідній Волині на бійця з нетерпінням чекає любляча родина: мама Марія Петрівна, сестра Оксана, кохана дружина Іванна, син Богдан, а також тесть із тещею.

– Найбільша моя мрія – після Перемоги гайнути з рідними кудись на відпочинок! – усміхаючись каже Ярослав. – А ще кортить сходити на риболовлю – люблю цю справу з дитинства! Але тільки літню: на зимовій був один раз, замерз – сказав, що то не моє… До речі, колись карп «поцупив» у мене дорогезну вудочку, за яку я напередодні віддав мало не пів зарплати (такі були часи!). Розсердившись, я відразу поїхав додому зі стійким наміром назавжди «плюнути» на ту кляту риболовлю… – Та де там – за тиждень вже знову сидів на березі ставка!