«В нашому суспільстві така думка, що армія — це смерть чи тюрма»: боєць з Волинського прикордонного загону захищає Україну з 19 років

До Дня прикордонника, яке відзначають в Україні 30 квітня, Суспільне поспілкувалося з бійцем про службу у зоні бойових дій, ротації та сім’ю.

— Ви тричі у складі підрозділу виконували завдання в зоні бойових дій. Де довелося стримувати противника?

Військовослужбовці Державної прикордонної служби є невід’ємною частиною Сил оборони. Перший раз ми виконували завдання у складі 72 механізованої бригади на Вугледарському напрямку. Другий раз у складі 79 бригади ми були в Новомихайлівці. А третій раз ми вже самі тримали фронт у районі Сотницького Козачка на Харківщині.

— Де найважче було?

Авдіївка, Новомихайлівка, де найбільш активні бойові дії. Нам тоді сказали піти вперед і взяти квартал. До цього там вже були росіяни. Той один квартал ми пів дня йшли, зачищали все. Зайняли оборону і тримали.

Там була дуже гаряча точка. І там було найважче. Там було найбільше втрат. І дуже нас сильно штурмували. В нас були позиції, летіло, все що було, – танки, гради, мінометні обстріли й піхота.

— Ваші побратими — хто ці люди на війні? Якого віку, яких цивільних професій?

Мої побратими — всі різні люди. Комусь 20, комусь 48 чи 50 років. Хтось шофером був, хто ким. Але, коли почалася війна, вони прийшли до нас і ми разом стали на оборону нашої країни. Тому що так вимагає час.

— Військові часто говорять, що це — "війна дронів". Погоджуєтесь з такою думкою? Як протидіяти, аби бути хитрішим за ворога?

Воюють люди, а не дрони. Треба враховувати, що перша ротація — їх взагалі майже не було. Вони частково використовувались для скидів, а з другої ротації — це кінець 2023 року, то почали масово використовуватись FPV. Протидія цьому — це РЕБ.

Ми теж воюємо дронами. В нас потужні льотчики, в нас цілі корпуса, відділення, FPV-шники, все маємо. Тому ми також не даємо ворогу спати.

— Чому ви обрали прикордонну службу? Що Вас зацікавило?

Прикордонна служба — це елітний підрозділ, підготовлені фахівці. Цілим підрозділом ми проходимо бойове злагодження. Кожен вчиться за своїми напрямками. Те, що ми вивчаємо, потім усе це використовуємо у бою. Коли ми тут тренуємось, то видно хто є хто. І хто на що здатний. Так, це не бойові умови, але вже видно людину.

Ротація — це відпочинок і навчання. Ми не сидимо по домівках, ми постійно вчимося.

— Ви служите в прикордонній комендатурі швидкого реагування Волинського загону. Були начальником відділення, а зараз Вас призначили на офіцерську посаду — заступника начальника застави. Що входить у Ваші обов’язки і як працює Ваш підрозділ із виявлення порушників на підпорядкованій Вам ділянці кордону?

Коли мій підрозділ виявляє порушників, то ми просто блискавично реагуємо. Ми робимо все, щоб ніхто не пройшов. Всі засоби й сили, котрі ми маємо, пускаємо в охорону державного кордону. Наразі у мене майже новий підрозділ.

Люди нові. Я думав, що чим далі, то тим буде менше зацікавленості й складніше буде. Якщо чесно: я вражений людьми, тому що всі потужно себе поводять і вчаться. Частина самі прийшли, інших призвали ТЦК, багато людей контрактників з західного кордону — такий мікс. Для цього у нас є зараз бойове злагодження.

Ми не втомилися. Противник дуже змінився. Він — дуже жорстокий. Тому ми їх або вбиваємо або беремо у полон. Ми мусимо це робити, бо якщо не ми їх, то вони вб’ють нас. Був 2014 рік і ми недооцінили. Минуло 10 років й повномасштабне вторгнення. Якщо ми це не завершимо, то через 10 років вони знову прийдуть.

— Чи доводилось Вам брати у полон? І хто були ці люди?

Ми брали полоненого з Чувашії, звали його Максим, він кричав, що він — руський. Він чогось боявся, що ми йому будемо голову різати. Ми його запевнили, що все добре. Дали води, нагодували, дали закурити. Ми його завели, де працюють вже інші органи, котрі його передадуть в обмін на наших хлопців.

Питаємо: чого ти прийшов до нас. Казав: отримав термін 6 місяців і йому, коли він був у СІЗО, запропонували йти на війну в Україну. І він погодився. Це була 155 бригада, морпіхи їхні. Він говорив російською мовою, але з акцентом східним. Ми йому дали ще снікерса, енергетик. Він був у шоці. Я думаю, що він був приємно здивований.

— Що для вас особисто у війні найстрашніше? Як доводиться втримувати холодний розум і емоції, які, напевно ж таки, бувають?

Треба мати ціль. В кожного вона своя. Я — одружений, маю двох дітей. Моя ціль — їх захистити. Страх має бути. На мою думку, чим більше ти боїшся, тоді більше зібраний.

— Розкажіть про свою родину. Я знаю, що ваша дружина — волинянка, а Ви — родом із Кропивницького. Як познайомились і поєднали долі?

Мене після 2014 року з АТО направили служити на західний кордон. І тут у 2014 році ми вже познайомились, почали зустрічатись і сформували сім’ю. Я собаку вигулював, бо тоді мав іти на кінолога вчитися. Бачу: така гарна дівчина, підійшов запитати і якось воно так пішло.

Німецька вівчарка в мене був, ми з ним служили 9 років. Собаки можуть міни шукати, людей рятувати. Вони ж у багатьох сферах використовуються. Із собаками працювати дуже круто — краще ніж з людьми. Я був розшуковий прикордонної служби. Ми шукали контрабанду, порушників державного кордону.

Ми зараз шукаємо людей, котрі тікають з нашої країни. Всі можуть йти через Тису туди — отак можу сказати, і нехай не повертаються. Візьми зброю в руки, піди захищай свою країну. Просто в нашому суспільстві така думка, що армія — це смерть, чи армія — це тюрма. Я служу з 2013 року і стою живий. В мене уже 5 виїздів на схід.

— Як відновлюєтеся після ротації? Як реагуєте на цивільне життя — що сприймаєте, а що відверто дратує у тилу?

Нам надається відпустка. Це — вдома, сім’я, діти, батьки. Тому відновлення у нас проходить дуже класно. Що мене бісить в тилу? Та мужики мене бісять у тилу. От хтось воює три роки уже, а хтось ще не разу не був. Тікають, ховаються від ТЦК. Я теж маю багато знайомих, котрі це роблять.

На мою думку, кожен громадянин у час війни має бути десь застосований, не всі піхотинці, кожному є робота. В нас є такий підступний сусід. Ми мусимо тримати кордони.

Читайте також:

• Втративши ногу, 32-річний ветеран з Луцька відкрив власну справу
• «На війні вчишся слухати небо і дружити з лопатою», - захисник з Волині
• «Відмовився виїхати, хотів бути корисний». 20-річний художник служить у 100-й бригаді на Донеччині