Більше півтора року вважався зниклим безвісти: Герою з Волині Владиславу Герасименку - навіки 25

Спогадами про Героя, якому навіки 25, поділилася газета «Нова доба». 

Військовослужбовець вважався безвісти зниклим із листопада 2023 року. І до останнього дня у рідних жевріла надія, що можливо, він у полоні, а отже повернеться. І зможуть обійняти найріднішого дружина та двоє доньок, батьки… На жаль, попри всі сподівання, щирі молитви прийшла гірка, невимовно болюча звістка: загинув. 20 листопада 2023 року на Донеччині Воїн під час виконання бойового завдання потрапив під жорстокий ворожий обстріл та отримав поранення, несумісні із життям.

Його батьки переїхали в Чарторийськ із Дніпропетровщини, звідти тато Володимир Олександрович, саме там народилась його мама Ганна Іванівна. Її батьки жили в Старому Чорторийську, і після одруження вона із родиною приїхала до батьківської хати. На Дніпропетровщині, в селі Новотимофіївське побачив світ Влад. В сім’ї шестеро діток змалку були привчені до праці, батьки виростили їх добрими, щирими, відповідальними.

– Саме таким був Владислав, а ще спокійним, скромним,– пригадує його класна керівниця Тетяна Шкабура. – Це був останній мій випуск, я дуже добре пам’ятаю свого учня-Героя. Влад сидів на першій парті із товаришем Михайлом. Не можу ще й досі заспокоїтись, – плаче вчителька.

– Вірите, за всі роки шкільного навчання я жодного зауваження йому не зробила, не чула від нього жодного поганого слова. Прибираємо територію, то він не випустить з рук граблі, поки не зробить всю роботу. Пам’ятаю, якось іду, бачу, а мій шестикласник поле оре конем. Плужок важкуватий, та хлопчина вправно і вперто так борозни виводить.

Після закінчення школи Владислав разом із Михайлом пішов навчатися на зварювальника до одного із профтехучилищ Луцька. Там і зустрів свою кохану Оксану, одружились. Працював в одній із луцьких фірм по спеціальності.

Односельчани згадують, що мав золоті руки. Дуже любив виготовляти декоративні речі з металу, як казали, ковані вироби. Після початку повномасштабного вторгнення росіян активно долучився до волонтерської роботи – варив буржуйки, відповідав на запити, коли потрібен був метал на плити для бронежилетів, їх робили і у Маневицькому волонтерському центрі.

У 2023 році Владислав добровольцем пішов на фронт – підписав контракт на службу в Збройних Силах України. Розумів, що саме його захисту від ворога потребують маленькі Діана та Емілія, кохана дружина, батьки, брати й сестри.

– Бог, дійсно, забирає до себе найкращих, – не стримує сліз класна керівниця Тетяна Віталіївна. – Ніяк не можу прийти до тями, а що вже казати про рідних…

Більше півтора року вони сподівались на диво, жили вірою і надією. 

Із усіма військовими почестями поховали Захисника, якому навічно буде 25, на місцевому кладовищі у Чарторийську. Велелюдно прощались односельчани, знайомі та близькі із вірним сином України. Із вдячністю пам’ятаймо тих, хто віддав за нас найцінніше – своє життя. Вічна слава Героям!

Олена БИЧКОВА

Читайте також: 

• Тривалий час його доля була невідома: спогади про Героя з Волині Анатолія Сергійчука, життя якого забрала війна
• Тільки трохи більше місяця побув на фронті: Герою Івану Лахаю з Волині назавжди лише 24 роки
• Загинув за тиждень до річниці одруження. Спогади про воїна з Херсонщини, який знайшов вічний спочинок на Волині