Мріяв про двійко дітей і будинок біля соснового лісу, а отримав звання Героя України посмертно: спомин про захисника з Волині

На війні з російськими окупантами, поблизу населеного пункту Оскіль, на Харківщині, 20 вересня 2022 року загинув 24-річний житель Ківерець, командир 2-ї десантно-штурмової роти 80-ї бригади Владислав Лонський. Його побратими рік домагалися, аби Владиславу посмертно присвоїли звання Героя України.

Хрещені батьки полеглого захисника, дружина, першоа вчителька, однокласник і друг та керівник фізичного виховання в ліцеї розповіли про Героя з Волині, - пише Суспільне.

Хрещені батьки Влада Лонського провідують загиблого Героя, котрого вважають своїм сином, на кладовищі в Ківерцях Луцького району.

Мріяв про двійко дітей і будинок біля соснового лісу, а отримав звання Героя України посмертно: спомин про захисника з Волині

Біля портрета Влада, якого знають із пелюшок, завжди багато свіжих квітів. 20 вересня мине два роки від тоді, як обірвалося життя капітана Збройних Сил України.

«Мама приходить весь час. Вона працює в Луцьку, але в 07 ранку вона тут і в 7 вечора теж тут. Батьки не змогли прийти, бо це для них дуже важко і навіть через два роки не можуть оговтатись і ми також», — говорить хрещена.

Дружина Владислава Анна Квінна нині проживає у Чернівцях. Сюди пара переїхала. коли Владислав отримав статус офіцера. Жінка продовжує волонтерити та допомагати 80-й десантно-штурмовій бригаді, де служив її чоловік. Хоча, з її слів, після його загибелі здавалося, що життя зупинилося.

«Перше – це повне завмирання, потім – ненависть, а потім зробити так, щоб про нього не забули, щоб про нього пам’ятали. Мене привели до тями його хлопці. Один із перших дзвінків – це коли набрали його хлопці і сказали: «Мала, нам треба пікапи». Я не дуже чемно відповіла, бо мені нічого не хотілося», — сказала жінка.

Анна зазначила: саме побратими із його бригади примусили її відновити волонтерську роботу і тим самим не дали впасти у відчай, а також дбали про те, аби Влад отримав почесний державний статус.

«Після другого разу, коли подавали документи, я вже зневірилася. Я розуміла, що раз йому перший, другий раз не дали, значить чогось не вистачає. Можливо є хлопці, які більше зробили. Я нічого не робила, а вони подавали 6 чи 7 разів. На 6 чи на 7 раз прийшло, що йому присвоїли звання», — говорить жінка.

Перша вчителька захисника Ніна Гомза з Ківерцівського ліцею № 4 розповіла, що навіть після випуску зі школи Влад навідувався до класу, де навчився читати та писати. З її слів, Влад буде завжди прикладом героїзму та відваги у школі, де він вчився.

«Які в нього великі, блакитні щирі очі, розумні, допитливі.!Таким він був завжди. Він коли заходив сюди в клас, заглядав. Високий, статний, красивий, у формі. Мої дітлахи — жовторотики із широкии оченятами слухали його розповіді і захоплювалися ним. Старалися бути такими як Влад», — сказала жінка.

Зі слів першої вчительки Ніни Гомзи, Влад мріяв стати офіцером та впевнено йшов до мети. Завершив на відмінно школу, ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою та Академію сухопутних військ.

Дружина полеглого Анна Квінна разом із Владиславом мріяли про будинок, двох собак та дітей.

«Як більшість сімейних пар ми мріяли про дітей. Ми мріяли, що в нас старший буде хлопчик, а менша дівчинка. Я навчилася бути такою дружиною, яка зможе витримати все!» — додала жінка.