Мріяв з коханою приїхати додому у відпустку: Герою з Волині назавжди 26 років

Історію Героя пише газета Нова доба.

У Сергія Андрійовича та Зої Андріївни було троє дітей: старша донька Віта й двоє синів – Олексій і Андрій. Жили працюючи, будуючи плани на майбутнє… Як розповіла старша сестра Віта Миронюк, найперше, чотири роки тому від нещасного випадку загинув батько. Два роки тому, через хворобу перестало битися серце середнього брата Олексія. А тепер немає і найменшого брата Андрія. Тож у будинку мама залишилась одна, бо донька має власну сім’ю і проживає окремо в селі. 

– Мама ще трудиться в ТОВ «Баффало». До мобілізації Андрій теж там працював доглядачем худоби, – зі смутком у голосі каже пані Віта. – Мама ніяк не може змиритися зі смертю ще одного сина і постійно плаче. Я намагаюсь підтримувати її як можу, але рана дуже глибока…

Після навчання у Маневицькому профліцеї на муляра-штукатура, Андрій рік проходив строкову службу в Національній гвардії. Згодом їздив на заробітки з батьком, а вже останні роки працював вдома. Мобілізували Андрія 23 грудня минулого року, він пішов, кажучи, що потрібно захищати свою землю від ворога.

– Андрій дуже часто дзвонив нам і ніколи ні на що не жалівся. Для нас у нього завжди все було добре, – продовжує моя співрозмовниця. – Спочатку служив у нашій 14-ій бригаді, а потім його перевели у новостворену 42-у ОМБр, де він був гранатометником. Після вишколу на рівненському полігоні, минулої весни був відібраний на місячне навчання у Францію. Потім перебував у Івано-Франківській та Львівській областях, трохи біля Слов’янська. Звідти був направлений на Харківщину до Куп’янська. А на початку жовтня цього року відбув до Бахмута. Брат розповідав, що познайомився з дівчиною із Сумської області, з якою переписувався. Казав, що закохався і хотів разом із нею приїхати додому у відпустку…

1 листопада Андрій зателефонував рідним і сказав, що вирушає на завдання і кілька днів із ним не буде зв’язку. А коли повернеться, зателефонує. Проте дзвінка не було. За кілька днів матір із сестрою самі почали дзвонити до нього, та телефон був поза зоною досяжності. Контактів побратимів Андрія вони не мали, тож почали бити на сполох. Про те, що Андрій пішов на завдання і зник безвісти 7 листопада ц. р., мамі захисника сповістили працівники Центру комплектування. А 29 листопада в районі виконання бойового завдання у Донецькій області тіло військовослужбовця було знайдене та евакуйоване…

Чин похорону в Свято-Михайлівському храмі очолив декан Маневицького деканату ПЦУ протоієрей Андрій Закидальський. Поховали Воїна велелюдною громадою із усіма військовими почестями на місцевому кладовищі.

Щиро співчуваємо сім’ї, рідним і близьким Героя. Низький уклін Воїну-Захиснику! Світла та вічна пам’ять!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також:

• «Він поспішав жити і мріяв тренувати дітей»: спогади про 23-річного Героя Вадима Дудка з Волині
• Загинув у бою біля Покровська: 30-річному захиснику з Луцька просять присвоїти звання Героя України
• Мріяв одружитися та мати дітей: 26-річному захиснику з Волині просять присвоїти звання Героя України