Втрати Волині на війні Андрій Гембік

8 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання із захисту України в Донецькій області загинув захисник з Волині, вірний син України, житель міста Каменя-Каширського – Андрій Григорович Гембік. Підтвердив загибель Героя збіг ДНК через багато місяців...

Андрій Гембік здобув професію столяра у Камінь-Каширському ВПУ. Пройшов строкову службу. У 1994 році одружився, а вже у серпні наступного року пізнав радість батьківства. У перший тиждень великої війни став дідусем. Обожнював маленького Олексія. Не міг натішитися його присутністю в своєму житті, радів кожному новому досягненню нащадка. Хлопчик відповідав дідусеві взаємністю. Історію Героя розповідає газета Полісся.

Надали статус обмежено придатного, але він не покидав строю: загибель Героя з Волині підтвердила ДНК-експертиза

Андрій Гембік усе життя пропрацював водієм. Проїхав всю Україну та й загалом пів світу. Здається, подоланими ним кілометрами можна огорнути планету. “Вздовж і впоперек”. Чимало шляхів із сином Олександром проїхали удвох. Польща, Німеччина. Романтика далекої дороги. Чудовий час! З раннього дитинства прищеплював єдиному синові свої знання і вміння. Чи то робота, чи відпочинок — завжди разом. Навіть у період студентства Сашка, попри кілометри й зайнятість обох, субота й неділя були часом для сім’ї, для спілкування батька й сина. Особливо трепетно ставився захисник до природи, відпочивав у її затишку душею. Вмів жити у гармонії з довколишнім світом. Любив собак. Захоплювався риболовлею й полюванням. Водночас піклувався про розвиток й збереження фауни регіону. Був членом Камінь-Каширської районної організації УТМР.Доброта, дружелюбність, готовність завжди прийти на допомогу й відвертість були стрижнем характеру Андрія Гембіка.

— Він ніколи нічого не приховував і казав усе як було. Прямолінійний, люблячий, компанійський. Приклад співчуття й небайдужості. Учив допомагати людям і не стояти осторонь чужого горя. Бути сильним, мужнім, справжнім. Бути Людиною. Нікого не образив. Допомагав чим міг і жив за Божим Законом, — розповідає син воїна світла Олександр Нивчик.

У військо Андрій Григорович пішов добровільно. Кілька разів чоловіка повертали додому, а втретє уже зарахували до лав ЗСУ. У 2023 році пройшов базову військову підготовку у Великій Британії. Більшу частину служби — у складі 48-ої Кам’янець-Подільської інженерної бригади, пізніше доєднався до 119-ого окремого батальйону територіальної оборони 111-ої окремої бригади територіальної оборони. Солдат-стрілець, потім водій машини, а згодом знову солдат-стрілець. За час служби отримав 3 контузії. Погано розмовляв, заїкався. Йому надали статус обмежено придатного, але він не покидав строю. Навіть перебуваючи на реабілітації, цілодобово був на зв’язку з побратимами. Думки захисника ніколи не полишали лінії зіткнення.

Про останні дні життя й служби оборонця відомо небагато. Пішли на позиції вчотирьох. Вирушили 6 квітня. 7 ще були на зв’язку, а 8 — вступили в бій з ворогом. Прямий контакт. За свідченням захисників-суміжників, близько 13 години дня було чути звуки протистояння, а вже біля 17 години стало тихо. Позиція Андрія Гембіка і його побратимів перестала виходити на зв’язок. Пізніше у висновках судмедексперти напишуть “черепно-мозкова травма у зв’язку з мінно-вибуховим пораненням”. Тіло захисника і одного з побратимів репатріюють та ідентифікують за збігом ДНК, а доля двох інших з групи лишатиметься невідомою…

— На фронті, як і в мирному житті, тато жив з усіма в злагоді. Чи то були бойові виходи, чи то реабілітація, чи була їжа й вода, чи доводилося виживати, повторював нам: “Усе добре”, “Усе буде добре”, “Я скоро приїду”, “Не переживайте”. “Витягнемо”, “Протягнемо”, “Проживемо”. Здається, умів знайти вихід з будь-якої ситуації, — описує Героя син.

Андрій Гембік умів гідно долати перешкоди, але криваві кігті смерті виявилися сильнішими…

Його серце завжди було переповнене надією і добром. Він завжди був стійким і ніколи не дозволяв собі занепадати духом. Таким воїн і далі йтиме пліч-о-пліч з найріднішими, але уже небесними стежками.

Читайте також: