Намагався врятувати пораненого побратима: Герой з Волині загинув за день до дня народження

Історію полеглого Героя пише газета Нова доба.

Після закінчення Рівненського інституту водного господарства Віталій повернувся у рідне село. Саме там ще раніше він зустрів свою другу половинку – Оксанка з дитячих років приїжджала у гості до бабусі. В класі четвертому хлопчина здивував усіх рішенням: «Виросту і візьму її за дружину». Так і сталось. Раділо подружжя первістці Вікторії та двом синам – Артуру і Максиму. Щороку на початку січня збиралась уся родина, віншуючи із днями народження берегиню домашнього вогнища Ганну Григорівну та Віталія. У всіх у пам’яті ще незабутні враження від родинного спілкування з нагоди його 45- річчя. Будувались плани на майбутнє та все перекреслила війна.

– За декілька днів після початку бойових дій пішов захищати країну Артур, який трохи більше місяця як повернувся із строкової служби, – розповідає Лілія, молодша сестра Віталія. – Серед захисників і коханий Вікторії, вона ще встигла познайомити батька із ним. А у березні про своє рішення повідомив і Віталій: «Як я можу сидіти дома, коли воюють син і майбутній зять?» Він не служив в армії, та очікувати, склавши руки, не міг. Ми із Вікторією організували збір коштів, збирали Віталію і Артуру на тепловізори, згодом був куплений за зібрані кошти бус, третій збір організували задля купівлі автомобіля. Вдалось придбати навіть два. Долучились родичі, знайомі, односельчани та навіть незнайомі люди. У жовтні нашому рідному дали відпустку, він приїхав за машиною. Подробиць не розказував, але ми розуміли, що дуже важко, бо ж весь цей час він на «нулю». Робили все, що в наших силах, щоб допомогти та Бог розпорядився інакше…

Старша сестра Наталія згадує як брат по-особливому прощався із нею, повертаючись із відпустки на схід. Після міцних обіймів жінка побачила у нього на очах сльози, він наче передчував щось недобре.

У травні Віталій і вся родина переживала за Артура – той отримав важке поранення. А у липні повідомив про смерть побратима із Рівненщини, із яким воював плічо-пліч із перших днів війни. Разом мріяли як повернуться додому і їздитимуть із сім’ями один до одного в гості.

– Тато найчастіше дзвонив до мами, розраджував як міг її від сумних думок, переживань за нього і за Артура, – розповідає донька Вікторія. – Жартував, заспокоював. Та й мені у телефонних дзвінках весь час казав: «Все буде добре, ми переможемо…».

Востаннє донька чула рідний батьківський голос під ранок третього січня. Повідомив, що вже дзвонив до дружини, сказав, що всіх дуже любить і так хоче жити… Що йде на позицію, тож не зможе згодом подзвонити. І немов передчуваючи щось, розповів про плани, що треба зробити, коли закінчиться війна. Одне із його прохань родина вже виконала, – з’їздила на Рівненщину, вклонилася пам’яті його побратима. Нині вони з Віталієм знову разом, вже у небесному легіоні оберігають Україну.

4 січня Віталій вперше не привітав маму із Днем народження, не змогли нічого побажати йому і рідні – не було зв’язку.

– До мене зателефонували побратими брата п’ятого січня, – Лілії так важко вертатись до того дня. – Віталій та ще декілька бійців рятували пораненого товариша, їх всіх «накрило» під час артобстрілу.

Провести захисника в останню путь прибуло чимало односельчан, жителів навколишніх сіл, звідусіль з’їхались друзі та знайомі.

Дякуємо тобі, наш Воїне, за мужність і відвагу. Світла пам’ять та вічна слава Герою! Щирі співчуття рідним та близьким.

Олена БИЧКОВА Читайте також:

• «Мамо, я не загину...»: спогади про Героя Сергія Савчука з Волині
• Безмежно любив своїх синочків: історія морського піхотинця з Волині, який поліг у бою на Харківщині
• «Я залишуся на Волині, бо навіки тут мій Богдан»: спогади про 24-річного Героя