Довелося проїхати 15 російських блокпостів: подружжя педагогів розповіли про переїзд з окупованих Олешків до Луцька

Яким було життя в окупації впродовж двох місяців та як облаштувалися на Волині, де зараз живуть і працюють, педагоги з Херсонщини розповіли Суспільному.

Олешки у перші дні повномасштабної війни

За словами переселенців, до сьогодні майже похвилинно пам’ятають перший день повномасштабного вторгнення.

«Я встаю о 5-й ранку і побіг по своєму маршруту. Біжу, ще темно, їдуть автівки в одному напрямку, реверсного руху ніякого немає. І це мене дуже здивувало. Я в проїжджого товариша питаюся: що сталося? Він каже: «Ти що не знаєш? Війна почалась», — пригадує Василь Пішко.

Протягом двох місяців подружжя ходило до школи, в якій Лариса працювала заступником директорка із виховної роботи, а Василь — викладачем предмета «Захист України». Там вони допомагали людям, які шукали прихисток.

«Всі викладачі, які зуміли себе перебороти та приїхати на допомогу, зібралися на чолі з директором. Ми почали звільняти приміщення від парт, барикадувати вікна, робили що і всі – готувалися захистити наших дітей», — каже чоловік.

«57 осіб було в підвалі у школі, — додає Лариса. — Уже люди були без будинків, їх потрібно було годувати, і ми зібрали по всім школам залишки. На велосипедах везли ті продукти, а люди зупиняли нас по дорозі, як в історичні часи голодомору, запитували, звідки ви їх везете».

На другий день повномасштабного вторгнення, пригадує Василь Пішко, почались важкі бойові дії на Антонівському мосту.

«Дорога від Нової Каховки, Скадовська — це автострада, де проводились бойові дії. Було дуже багато російської техніки, багато побитих наших хлопців. Ми вночі із тероборонівцями витягували українських бійців, старалися якось допомогти», — говорить Василь.

Життя в окупації

В Олешках до повномасштабного вторгнення проживало 28 тисяч. У березні 2022 року, каже Лариса Пішко, місто вже було без світла та газу: 

«Коли я побачила на площі 8 березня тисячі людей, які разом кричали «Олешки — це Україна», а потім ходою пішли до Антонівського моста, де окупанти. Ми не усвідомлювали, на яку небезпеку наражалися. Для мене тепер 8 березня — День протистояння Олешків російській навалі».

Через два місяці в Олешках почала працювати федеральна служба Росії. До цього вони поставили блокпости, але в місто не заходили, пригадує Василь Пішко. З його слів, в Олешках почали пропадати хлопці.

Виїзд з окупованого міста

З окупованого міста подружжя зважилося виїхати, коли російські військові почали шукати вчителя «Захисту України». В один наплічник зібрали документи та речі першої потреби, каже чоловік, та рушили у напрямку Миколаївської області. Подружжя подолало 15 блокпостів.

«Найстрашніший блокпост — через понтонний міст на річці Інгулець в сторону Снігурівки. Служба безпеки всіх зупиняла, м’ясо, продукти, їжу, гроші, золото, мобільні телефони позабирали. А хлопці призовного віку стояли в одних трусах і перевіряли сліди від автоматів, наколки ЗСУ, діти плачуть. Це було дуже страшно», — пригадує Василь Пішко.

Життя у новому місті

До Луцька родина Пішків приїхала 13 квітня 2022 року. Педагогічну діяльність подружжя продовжило у технічному фаховому коледжі Луцького національного технічного університету.

 

Лариса викладає географію. Василь – викладач предмета «Захисту України», навчає учнів володіти зброєю, тактичному переміщенню та тактичній медицині.

За словами Лариси Пішко, вони з чоловіком вирішили жити у Луцьку, щоб працювати для України, сплачувати податки й виховувати дітей.

«Дуже багато наших випускників зараз на фронті, дуже багато випускників працюють на підпільний формат. Ми можемо бути різними в географічному розташуванні, в кліматі, в продуктах, які вирощуємо на своїх городах. Все решта: українці та рідні душі», — говорить переселенка з Олешків.

Читайте також: 

• На Волині зустріли евакуаційний потяг із Донеччини
• «Росіяни напали, а ми лягли спати»: як донеччанка, якій довелось рятуватися від війни двічі, знайшла дім на Волині