«Онукам за кількадесят років не соромно буде розповісти!»: історія бійця волинської бригади на псевдо «Дєд»
28-річний Юрій на псевдо «Дєд» - боєць волинської бригади. Родом чоловік із міста Сарни, що на Рівненщині. У цивільному житті працював будівельником. А найбільшим його захопленням був футбол.
Історію бійця розповіли у бригаді.
– Я пишаюся тим, що я українець! Нам треба побороти ворога – і ми це зробимо! Ми неодмінно відвоюємо тимчасово окуповані території – бо це наша земля. А хворобливі забаганки нікчемного кремлівського покидька – то суто його проблеми. Ми свого нізащо не віддамо, вистоїмо попри все. І буде Україна процвітаючою європейською державою – так як і має бути! – впевнено каже боєць.
До речі, сповнений сил та енергії молодий боєць аніскільки не ображається на побратимів за свій «старечий» позивний:
– Колеги, коли вперше мене побачили, в один голос сказали, що я чимось схожий на свого «попередника» у підрозділі на псевдо «Дєд», який звільнився зі служби за віком. Я не побачив якоїсь проблеми у тому, щоб «успадкувати» псевдо того чоловіка – так навіть цікавіше. До речі, серед варіацій мого позивного є і «Дєд», і «Дід», і «Дідо» – то вже як кому подобається, – усміхаючись розповідає Юрій.
На початку травня 2023 року Юрій добровольцем прийшов до ТЦК і уклав контракт на службу в ЗСУ. А в кінці червня 2023-го – після підготовки в навчальному центрі – потрапив за розподілом у мотопіхотний батальйон 100 омбр, який саме приступив до виконання бойових завдань на Куп’янському напрямку.
Згодом були бої у Серебрянському лісі, на Покровському напрямку, і ось уже впродовж року – Битва за Торецьк.
Посада ще зовсім юного «Дєда» – механік-водій американського гусеничного бронетранспортера М113. На цій «конячці» він побував у таких місцях і з такими місіями – що й онукам за кількадесят років не соромно буде розповісти!
Вдома на Юрія чекає з Перемогою велика родина: мама Галина Григорівна, кохана дружина Вікторія, старша сестра Наталя, молодший брат Євген та двійко маленьких племінників – Дмитрик і Тимофій.
Читайте також:
- «Я залишаюсь, бо не можу інакше»: історія 60-річного «Джмеля» з 100 ОМБр
- «Я вважаю, що ТЦК має працювати — нам треба людей набирати»: розмова з головним сержантом взводу волинської 100 бригади
- «Війна не закінчиться без тебе»: історія лучанина Олега, який замість Європи обрав фронт
Будь в курсі усіх новин
