«Почалась війна і відвідуваність студентів зросла майже до 100%», – ректор Анатолій Цьось

В українських вишах закінчується особливий навчальний рік: воєнний. Не варто забувати, що цей рік також був другим роком навчання під час пандемії і жорстких карантинних обмежень.

Як усі ці обставини вплинули на навчальний процес, студентів і роботу Волинського національного університету імені Лесі Українки – розповів ректор Анатолій Цьось.

Також під час інтерв’ю обговорили: зміни, які чекають на вищу освіту в Україні, нові спеціальності і цікаві ініціативи викладачів та студентів для допомоги Збройним Силам України (із початком війни у виші виготовляють мазі і сонячні батареї та відправляють на фронт, організували курси із вивчення української мови та історії, центр психологічної допомоги). 

– Поки піднімалася до вашого кабінету, пригадала історію професора Ужгородського університету Федора Шандора. Мережею розлетілося його фото, на якому він читає лекцію студентам просто з окопів. Чи має наш волинський виш теж таких Героїв?

– Так, у нас теж є такі викладачі. Загалом зараз несе службу десятеро наших працівників. Серед них – як мобілізовані за певними напрямками фахівці, так і добровольці. В цілях безпеки не можу зараз назвати всі імена. Дехто зараз – в найбільш гарячих точках, наприклад, наш завкафедрою спеціальності «Державна безпека» Олег Дмитренко, директор бібліотеки Володимир Собчук.

Зрозуміло, що в таких умовах важко системно читати всі лекції з фронту. Не скрізь є інтернет і навіть можливість виходити на зв’язок. Тому ми їхнє навчальне навантаження розподілили між іншими викладачами.

Але знаю, що все ж час від часу наші мобілізовані працівники підключаються до занять. Не полишають своїх студентів.

Також у нас є й студенти, які несуть службу – і в Збройних Силах, і в Теробороні. На жаль, маємо і втрату: загинув наш студент Владислав Войтович, він навчався на третьому курсі факультету культури і мистецтв.

– Ви є ректором з січня 2020 року і виходить, що працювали весь час в особливих умовах: спочатку пандемія, тепер – війна.

– Теж нещодавно задумався, що в мене дивна каденція. Тільки приступили до роботи з гарними ідеями, активно стартували і почалася коронавірусна епідемія, карантинні обмеження, дистанційне навчання. А зараз – війна.

Та я переконаний, що навіть такі складні обставини – не привід сідати, склавши руки і скаржитися, що не вийшло зробити одне, друге, третє. В будь-яких умовах університет повинен надавати якісну освіту. Крапка. А як це організувати – наше завдання.

Моя позиція: треба брати і робити максимально все, що за таких умов можна зробити.

От зараз немає можливості проводити тендери, але ми вирішили, що, значить, будемо робити ремонт власними силами, силами працівників. Якщо ви звернули увагу, в центральному корпусі зараз вже почалися роботи.

Так само не будемо зупинятись і працюємо над тим, щоб відкривати нові освітні програми, запрошуємо і залучаємо нових фахівців, у тому числі – з регіонів, де призупинений навчальний процес.

Дякуючи нашим Збройним Силам, ми маємо можливість працювати у тилу, на території, де відносно спокійно, тому це точно не привід зупиняти роботу.

– Зараз уже зрозуміло, що військові дії триватимуть ще певний період. Плануєте і надалі залишати дистанційне навчання?

– Цей навчальний рік ми завершуємо зі змішаною формою навчання. Частина освітніх програм і занять проводяться очно. Наприклад, дизайн, частково факультет культури і мистецтв, медичний факультет.

Дуже надіюся, що з вересня перейдемо до нормального режиму роботи. При найгіршому сценарії буде і надалі змішана форма, де лекції залишаться дистанційними, а практичні заняття будуть в університеті.

– Як студенти зараз сприймають дистанційну форму навчання? Можливо, вже звикли і навпаки не хочуть занять в аудиторіях?

– Ми постійно проводимо опитування серед студентів, у тому числі – щоб розуміти, як вони сприймають нові форми навчання. Спочатку, коли почалися коронавірусні обмеження, більшість студентів – десь до 80% – хотіли швидше повернутися в аудиторії. Через пів року кількість таких бажаючих зменшилася. Почали звикати, що можна лягти на диван, під’єднатися до лекції чи практичного заняття і спокійно вчитися, не виходячи з дому.

Мене трохи здивувало, але коли розпочалась війна, кількість під’єднань студентів до занять суттєво зросла. Якщо хтось раніше дозволяв собі розслабитись і пропускати пари, то таких залишились одиниці. Думаю, загострилася потреба в спілкуванні і в загальній підтримці. Ми з викладачами це обговорювали, бо розуміємо, що маємо в цей період не тільки давати знання, а стати підтримкою для наших студентів. Маємо пояснювати, знімати напруження.

– А чи досліджували, як ситуація впливає на якісь освіти?

– Не буду лицемірити і казати, що якість освіти не знижується. Звичайно, що знижується – треба чесно це визнавати і думати, як це компенсувати, як виправити ситуацію і чим підсилити знання наших студентів.

Вважаю, що гарним виходом є підвищення ролі практичного навчання. Тому ми в університеті зробили акцент саме на цьому.

Коли почалась війна, я дав завдання кожному факультету: знайдіть те, що ви вмієте робити найкраще і що може допомогти нашим Збройним Силам в нинішній ситуації. І зараз ми маємо дуже багато чудових проектів, які приносять користь державі і в той же час є гарним майданчиком для практики наших студентів.

Наприклад, на психологічному факультеті організували Центр психологічної допомоги, який досить вдало працює. Вимушено переміщені особи, військові та їхні родичі, люди, які зараз опинилися в складних життєвих ситуаціях – на жаль, зараз багато кому потрібні кваліфіковані поради таких спеціалістів і підтримка.

На факультеті фармації наші викладачі і студенти організували виробництво протигрибкових та протизапальних мазей, які передають на фронт.

Студенти-фізики виготовляють сонячні панелі для зарядки телефонів і планшетів, це зараз дуже потрібні речі для наших захисників.

Філологи організували Клуб вивчення української мови, який користується все більшою популярністю. На заняття приходять не тільки люди зі східних регіонів, які зараз живуть в Луцьку, а й місцеві, які донині спілкувалися російською. Також тут організували пункт обміну книг, де кожен може взяти і почитати українську книгу.

Історики проводять Клуб «Поговоримо про історію», де розказують про невідомі сторінки нашої історії, проводять екскурсії.

Факультет фізичного виховання і педагогічної освіти зробив Клуб сімейного дозвілля: студенти-педагоги займаються з дітками, а батьки в цей час можуть взяти участь у заняттях з фітнесу чи аеробіки.

Ще раз підкреслю: всі ці ініціативи важливі і корисні самі по собі, але є хорошим майданчиком для наших студентів, які мають можливість практикою підсилити свої знання.

– Чи з’являться в українських вишах після війни нові спеціальності?

– Безперечно. Освіта завжди повинна випереджати потреби ринку праці хоча б на 3-5 років. Мені сподобався один із виступів президента, в якому він якраз про це говорив. Після війни суттєво зміниться наше життя, і особливо – що стосується безпекової ситуації. Тепер питання безпеки ми маємо передбачати в усьому, починаючи із будівництва, де треба враховувати нові вимоги до житла, і закінчуючи організацією навчального процесу.

І от зважаючи на таку потребу, у нас вже є спеціальність «Державна безпека». А цього року ми будемо пропонувати вступ на більш широку спеціальність «Національна безпека». Крім того, плануємо на факультеті міжнародних відносин розвивати освітню програму «Регіональна безпека», теж важливий напрямок.

Також на юридичному факультеті подали документи на ліцензування за напрямком «Правоохоронна діяльність».

– Ще перед виборами ректора ви говорили про потребу у військовій кафедрі в університеті. Але, наскільки розумію, реалізувати це поки не встигли?

– Десь спрацювала інтуїція і відчував таку потребу. Проте система військової освіти буде змінюватися, це питання буде розроблятися та узгоджуватися на рівні держави вже після війни. Думаю, будуть суттєві зміни у підходах. А наша робота буде вже залежати від того, яку стратегію із підготовки військових запасу обере держава.

Тому на нинішньому етапі ми вирішили більше зосередити увагу на безпекових напрямках і правоохоронній діяльності, де також є велика складова військової підготовки.

– Війна вже принесла дуже багато втрат для України. Якщо говорити про систему вищої освіти, наскільки вона уражена нинішніми подіями?

– Нещодавно переглядав статистику, і зараз мова йде про понад 1600 зруйнованих чи пошкоджених закладів освіти. Це колосальні втрати.

Треба розуміти, що нашим завданням в майбутньому буде не просто відбудувати втрачені приміщення, а відбудувати, відповідно до сучасних технологій. І очевидно, що Україні вже зараз потрібно готувати кадри у цій сфері.

У нашому університеті немає будівельного факультету, але, пам’ятаю, в мої студентські роки була дуже поширеною практика студентських будівельних загонів. Сам маю такий досвід, під час навчання в інституті їздив на будівництво в Нововолинськ і навіть в Тюменську область.

Тому, думаю, що після війни наше студентство знову може стати хорошою робочою силою, в гарному розумінні цього поняття, для відбудови України.

– В останні роки українські випускники почали частіше вступати у закордонні вузи. Чи не втратять українські виші критичну кількість студентів через війну?

– Більше 10 тисяч випускників Луцька сьогодні перебуває за межами України. Переконаний, що як мінімум половина із них вже зараз шукають заклади освіти для продовження навчання в цих країнах. Тим більше, що в Польщі створюють дуже хороші умови для прийому українських студентів, відкривають спеціальні стипендіальні програми, знижують оплату за навчання.

Із Волині і так був відтік студентів в закордонні виші, а зараз він ще збільшиться. Те саме стосується східної та південної України, де велика частина людей втікали від бойових дій і виїхали закордон. Чи виберуть вони навчання там, чи повернуться у відносно спокійні регіони України – поки невідомо.

Проте ми робимо усе для того, щоб бути готовими до максимальної кількості абітурієнтів. У тому числі збільшуємо кількість місць в гуртожитках для студентів з інших регіонів.

Так склалась ситуація, що Україна справді може втратити велику частину студентів. Але треба розуміти, що це – через об’єктивні обставини, а не через те, що українська освіта в чомусь гірша.

Зараз багато наших дітей закордоном, зокрема, в Польщі пішли вчитися в місцеві школи. І кожен з батьків засвідчить: наші діти, м’яко кажучи, мають не гірші, а часто – набагато кращі знання.

Багато наших студентів вчиться за програмою подвійного диплому: у нашому виші і одночасно в європейському, як правило – польському. І майже всі у цих закладах стають відмінниками.

Тому я переконаний: якщо дитина в українській школі чи в університеті справді вчиться, вона точно отримає хороші знання.

– Знаю, що в Волинському національному університеті є велика кількість студентів-іноземців. Як з ними налагоджена робота зараз?

– Залучення іноземних студентів – це важлива складова нашої роботи. Це показник того, що університет справді розвивається і має хороший імідж. У нас була гарна тенденція: щороку кількість іноземних студентів збільшувалася на 20-30%. Звісно, цього року ситуація зміниться.

Зараз студенти з інших країн поїхали з України, навчаються дистанційно.

До речі, попри ситуацію, ми беремо участь в новому цікавому проекті, і якщо все вдасться, то будемо мати значну кількість нових студентів з Китаю за дистанційною формою навчання. Мова йде про несподіваний напрямок – спеціальність «Хореографія». Студенти із Китаю здебільшого вчаться на творчих спеціальностях – образотворче мистецтво, музичне мистецтво, у них є така цікава схильність.

– Ви є ректором вишу, де самі колись навчалися. Розкажіть нинішнім і майбутнім студентам, як роки в університеті використати з максимальною користю для гарної кар’єри?

– Колись говорили: мрійте, бо мрії збуваються! Але я б сказав трохи по-іншому: працюйте і праця приведе вас до гарного результату.

Коли я в 1983 році вступав на факультет фізичного виховання тоді ще Луцького педагогічного інституту, я і близько не мріяв навіть працювати в університеті, не те, щоб про посаду ректора. Коли вчився, наш декан – професор Віктор Іванович Завадський часто нас сварив і розказував, що треба добре вчитися, бо це дасть шанс потрапити на роботу в інститут. Я був переконаний, що це може стосуватися будь-кого, але точно не мене.

Проте після випуску саме мене запросили на факультет і запропонували посаду викладача. У мене не було прямої цілі – стати завкафедрою чи проректором, тим більше – ректором, просто сумлінно працював. І завдяки такій роботі кожна з наступних посад приходила сама по собі, без якихось надлишкових зусиль.

Тому абітурієнтам порадив би одне: знайдіть справу, якою вам хотілося б займатися і просто добре її робіть. А доля точно зробить так, що ви знайдете себе і досягнете успіху.

Пригадав ще слова Богдана Ступки, які доречні до цієї теми: «Роби справу чесно, з душею – і твоє до тебе прийде».