Як живе село Сваловичі на Волині

Сваловичі на Волині - це село старожилів. Тут проживає орієнтовно 10 людей, а взимку - ще менше. Родичі забирають бабусь до себе, але влітку вони знову повертаються сюди. Наразі в селі уже немає ні школи, ні дитячого садка, ні медичного пункту. Сюди не їздить автобус. Раз на тиждень приїздить магазин на колесах — продавчиня привозить місцевим продукти.

Про це розповів староста Борис Шубич, інформує Суспільне.

«У своїй хаті саме лутше»

Марії Труш 80 років. Вона родом із села Великий Куран на Любешівщині. Там жила і працювала. Жінка закінчила Горохівський сільськогосподарський технікум. Потім здобула вищу освіту у Житомирському інституті.

Каже за молоду, посилали її працювати головою колгоспу, але не захотіла. Пішла агрономом у село Залаззя. Там і зустріла свого чоловіка. Переїхали у Сваловичі.

"Велике було село, велике. Я, як була бригадиром, то я нарахування робила на 35 чоловіків робочих. Була молодь, були весілля, були виражини, а потім не стало роботи, бо у колгоспі були машини, трактори, а потім повиїжджали", — говорить жінка.

Раз в тиждень приїжджає «магазин на колесах»: як живе село Сваловичі на Волині

З чоловіком прожили у шлюбі 29 років. У 2007 році він захворів та помер. Після його смерті господарства жінка не тримає, але в хаті ще має здоров'я все поприбирати.

"У мене завжди чисто, то мене хто не зайде, з Луцька то були: "О, Маріє у вас так чисто!" А я говорю: "Я не люблю, щоб у мене була завала. Я рачки буду лізти, но прибрати мені треба", — розповідає Марія Труш.

У гості, кілька разів на тиждень, до Марії Труш приходять коліжанки, теж місцеві жительки. З ними обговорюють політику, війну та новини.

"Я дві зими зимувала — одну в небоги, а другу — у сестри. А дві зими тут, то я не знаю. У своїй хаті саме лутше, але як прийдеться, то так і буде. Я общатися люблю. Вчора то тієї хати приїжджали, то я вийшла подобалася трохи", — говорить Марія Труш.

Двічі на тиждень до жінки навідується з сусіднього села Хоцунь соціальна працівниця. Вона допомагає дров до хати та води принести. Продукти не привозить, бо їх доставляє "магазин на колесах" раз у тиждень. Пенсіонери роблять попереднє замовлення та їм привозять усе необхідне.

«Три подружки-говорушки»

Катерині Турко у березні виповниться 88 років. Жінка ще одна місцева мешканка Свалович, товаришка Марії Труш.

"В нас тільки всього подружок. Нас троє. Три подружки-говорушки — більше немає. Тут є кума Ніна, а ще одна з Курена всталася. Теж сама живе. А там є ще трьох молідших, то вони проворніші. А ми по п’ятницях, неділях, бо пошта, сходимося, а так по домах сидимо", — каже Катерина Турко.

Жінка, після смерті чоловіка, вже 11 років живе сама. Син після військової служби одружився та залишився жити у Волгограді, нині він матері не пише і не дзвонить. Ще жінка має двох доньок — одна живе у Червонограді, інша — в Любешеві і ще одного сина.

"Як білити, то діти приїжджають. Все те виносити, бо там того барахла фатає в хаті. А як так, то сама, в грубку дров принесу і групку напалю. Вони все хочуть мене забрати, а я все протів і ще тепло. Бо на зиму беруть до себе в Любешов", — розповідає пенсіонерка.

Все життя Катерина Курко працювала дояркою у колгоспі, згодом приймала молоко. Раніше, говорить, тримала, курей, гусей, нині ж господарства немає, проте ще садить городину: бурячки, цибульку, моркву.

"Я вже газету не бачу, як читати. Мені вже очки не допомагають. Телевізора тільки кручу. Ой, Боже, що почую, що пропущу, я думаєте знаю, що в тому телевізорі. Дай Бог, щоб ви дождали моїх год, да побачите, яка то радость і яка то жизнь, вже немає куда брикати", — розповідає Катерина Турко.

Про село каже — одразу видно в якій хаті люди живуть, а в якій ні: якщо порядок на подвір'ї є, то й господар є, а як хлам навколо хати — то й хазяїв немає.

«Мені замуж не виходити»

Ніні Шкльоді — 80 років. Свою старість жінка також доживає у Сваловичах. Раніше, каже, за молоду працювала прибиральницею в школі, скрізь по селі гучно було, гамірно від сміху дитячого, нині порожньо і тихо.

"Добре життя було. Чоловік добрий був, не обіжав. Та зима була льогка то я була вдома, а ті інші, то була в сина. Діти хочуть забрати вже без пори. А я кажу – дітки, побуду. Мамо, буде видно. Але приженеться машиною — і забере", — говорить жінка.

Нещодавно, як випав сніг, жінка впала. Каже, що підвернула ногу, болить, а лікаря в селі немає.

"Чим я, дитино, займаюся, нечим. Сиджу біля теплої груби в хаті. Дайте, гляну на себе. Вже як є, так є. Баба красавіца — вже все одно. Мені замуж не виходити", — каже Ніна Шльода.

Сили раз у тиждень дійти до "магазину на колесах" жінка ще має. Купує хліб, бо немає здоров'я пекти. На тиждень, розповідає, закупляється на понад 300 гривень і вистачає. Чекає наступного разу, щоб знову вийти на зустріч з подругами.

Читайте також: