«Тато в пікселі»: історія офіцера з Князівської бригади, який понад 20 років служить у ЗСУ

Василь – офіцер відділення персоналу Князівської бригади, який понад два десятиліття присвятив військовій службі. Удома на нього завжди чекають дружина та три донечки, для яких він – найкращий тато.
Про побратима розповіли на фейсбук-сторінці бригади.
Василь – офіцер відділення персоналу. У Князівській бригаді його знають як надзвичайно відповідального фахівця. Загалом відділення персоналу – це люди, які одними з перших зустрічають новоприбулих побратимів, і від їхньої якісної та оперативної роботи залежить вкрай багато!
– Швидко та уважно вносити облікові дані військовослужбовців до загальної бази бригади, працювати з оформленням необхідних документів. Ми розуміємо відповідальність за кожну внесену нами інформацію, бо від неї в подальшому залежить всебічне та своєчасне забезпечення військовослужбовців, – говорить Василь.
Найважчими для наших побратимів із відділення персоналу були перші дні повномасштабного вторгнення.
– Тоді ми приймали тисячі людей. Спали по годині-дві на добу або взагалі не спали. Треба було терміново налагодити роботу з підрозділами та іншими службами, взяти людей на облік, не допустити втрати жодних даних.
Свій шлях у війську Василь починав двадцятирічним хлопцем у званні солдата. Тоді це було для нього викликом, а за понад двадцять років служба переросла у справу всього життя.
Знакові події відбулися і в особистому житті Василя: одруження, понад десять років щасливого шлюбу, народження трьох донечок.

У цей перелік чоловік мріє додати ще й власну справу – садівництво та квітникарство, яке зараз є улюбленим хобі, що допомагає відволіктися і приносить позитивні емоції.
Та найцінніші квіти життя нашого побратима вже поруч – дружина Ірина, старша донька Злата та близнята Аліса й Мішель.


Читайте також:
- «Тримає те, що вдома чекають рідні»: історія прикордонника з Волині
- «Коли вдягнув форму ЗСУ, стало легше»: ветеран з Луцька — про мотивацію у війську і поранення
- «Втомилися люди чи не втомилися від війни, ворог не питає»: історія ветерана з Луцька