«Відмовили в оренді житла, дізнавшись, що я переселенка з Донеччини»: історія лікарки, яка переїхала у Луцьк

Жінка каже, що коли сусіднє місто Ізюм опинилося під окупацією, вирішила, що потрібно виїжджати. Розповідає: люди в паніці втікали, куди очі дивилися, навіть у піжамах в потяги сідали, аби лише не залишитися під обстрілами та в окупації, - пише Суспільне.

«Страшніше окупації нічого немає, ніхто так жити не захоче. Ну, я не знаю, як ніхто, але для себе я точно знаю, що я б не змогла. Ми ж українці, це наша держава, а ту прийдуть чужі люди і як, ми їм служити повинні?», – говорить лікарка.

Пригадує, коли приїхала до Луцька, то одна жінка відмовила їй в оренді житла, дізнавшись, що вона переселенка з Донеччини, а тоді зустріла іншу, яка надала безплатне житло, де мешкає й донині.

Тетяна Неклюдова каже, що найважче на новому місці було повністю перейти на українську мову, проте як почались перші бомбардування на Київ, Харків, то перша думка була – ніколи більше російською не розмовляти. А якось, – каже, – в Луцьку на дверях в магазин за склом прочитала плакат : «шановні російськомовні, коли ви пробуєте говорити українською – ви не смішні, а милі». Я це прочитала і мене так це вразило, з того часу я намагаюся розмовляти українською, – говорить переселенка.

Жінка каже, що щодня думає про перемогу й чекає дня, коли зможе повернутися додому.

Читайте також:

• Кохання зустріли в підвалі, де ховалися від бомбардувань: історія переселенців, які переїхали на Волинь
• Повністю втратив зір 13 років тому: чемпіон світу із шашок разом з родиною евакуювався із Бахмута до Луцька
• Переселенка з Херсона відкрила в Луцьку аптеку та планує створити мережу на Волині
• «Накрила сина своїм тілом, і зрозуміла, якщо не поїдемо зараз, ми – смертники», – вчителька з Лисичанська, яка переїхала на Волинь