«На позиції був з трьома побратимами. Жоден із них не повернувся»: історія Героя з Волині, який загинув у Курській області

Віталій народився і виріс у селі Рудка Маневицької громади. Був найстаршим сином у багатодітній родині. Після навчання за спеціальністю, пов’язаною з радіоелектронікою, повернувся додому. Працював по господарству, обробляв землю, згодом їздив на заробітки до Польщі. Одним із його захоплень була музика. Історію Героя розповідає газета Нова доба.

– Він був дуже здібний. За що б не брався, у нього все виходило. Ремонтував техніку, люди приносили йому магнітофони, різні прилади. А ще дуже гарно грав на гітарі. Мав і звичайну, і електрогітару, – згадує сестра Тетяна.

Власної сім’ї Віталій не створив. Останні роки жив разом із мамою Ганною Петрівною у батьківському домі.

– Батько помер ще у 2012 році. Віталій завжди знаходився біля мами, допомагав їй. Він був дуже спокійний, добрий, ніколи ні з ким не конфліктував, – говорить Тетяна Дмитрівна. – Дуже любив моїх дівчаток, своїх племінниць, Аню і Маргариту. Коли приїжджав, грався з ними, завжди питав про них, коли телефонував. Вони його дуже любили.

У липні 2024 року чоловіка мобілізували до лав Збройних Сил України. Вже на початку осені Віталій опинився на Курщині у складі підрозділу 41-ї бригади.

– Був там до самої загибелі. Вони постійно перебували на позиціях, фактично на нулі. Відпочивати особливо не доводилося, бо людей не вистачало, – каже моя співрозмовниця.

У листопаді 2024 року, коли військові прямували на позицію, їх атакували дрони.

– Він тоді отримав поранення в око. Близько тижня вони залишалися на позиції, бо не могли їх забрати. Він майже нічого не бачив. Потім був приблизно два тижні у шпиталі в Сумах, а після цього його знову відправили на Курщину… – розповідає сестра.

Третього грудня Віталій вирушив на своє останнє завдання. На позиції разом із ним перебували ще троє військових. Жоден із них не повернувся. Після цього Віталій вважався зниклим безвісти. Повідомлення про зникнення Віталія рідні отримали 19 грудня – за день до його 49-річчя.

– Ми його шукали всюди. Я займалася цим, бо мама вже у віці. Подавали інформацію в поліцію, шукали на різних платформах, у групах. Я знайшла родичів його побратимів, і ми разом намагалися знайти хоч якусь інформацію, – згадує Тетяна. – Мама до останнього чекала, що він повернеться. Вона вірила, що він живий…

Лише у 2026 році особу Віталія вдалося встановити за результатами ДНК-дослідження. За інформацією, яку отримала родина, військові перебували у бліндажі в районі Руського Порічного Курської області, коли стався вибух. Обставини загибелі встановлювали відповідні служби.

12 вересня Воїна зустріли в рідній Рудці. Попрощатися із Захисником прийшли рідні, друзі, знайомі та односельці, представники влади, військові. У Свято-Луківському храмі відбувся чин похорону. Після богослужіння процесія вирушила до місцевого кладовища, де Віталія поховали з військовими почестями.

Для родини Щербачуків це вже не перша тяжка втрата. Двоє сестер пані Тетяни померли ще маленькими. А у 2002 році трагічно під час пожежі загинув брат Сергій, який працював учителем фізики у Куклах. Після смерті Віталія з п’ятьох дітей у родині залишилася лише Тетяна.

Щирі співчуття матері, сестрі, усій родині. Вічна пам’ять Захиснику України.

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також:

• «Будував дім для дружини й донечки, але так і не встиг у ньому пожити»: історія захисника з Волині, який загинув у ДТП
• Побратими два дні не могли врятувати пораненого воїна: історія 23-річного Героя з Волині
• «Моліться за мене, бо я, мабуть, не вернуся»: історія полеглого Героя з Волині, якого майже рік вважали зниклим безвісти