Змінив поліцейський жетон на FPV-дрон: історія волинянина, який нині боронить Україну

Про воїна розповідає видання «Нове життя» – новини Любешівщини. 

У дитинстві, як і більшість хлопчаків, Олександр любив гратися у «війнушки». Та навіть уявити не міг, що колись доведеться по-справжньому боронити рідну землю, виборюючи право свого народу жити у вільній, незалежній Україні.

А розпочав свій шлях у правоохоронних органах Олександр Володимирович ще у 2013 році. П’ять років він працював слідчим у Любешівському районному відділі УМВС. Із 2018 по 2024 рік очолював сектор реагування патрульної поліції. А з серпня 2025 року був поліцейським офіцером громади відділу поліцейської діяльності Любешова.

Саме з цієї посади у лютому 2026 року він вирушив захищати Україну. Нині служить у батальйоні поліції особливого призначення «Стрілецький» Головного управління Національної поліції у Волинській області, де в тісній взаємодії із Силами оборони виконує бойові завдання на Покровському напрямку.

Спочатку Олександр Василюк пройшов базову загальну військову підготовку, а згодом – тритижневе спеціалізоване навчання операторів безпілотників. Нині керує бойовими FPV-дронами, які виконують завдання зі знищення ворога.

Умови служби, каже, загалом забезпечені на належному рівні – є необхідне спорядження та підтримка. Важливою опорою залишаються й побратими, з якими сформувалася справжня командна взаємодія і взаємодовіра.

Олександр Василюк зізнається, що поліцейський досвід став міцним фундаментом для служби на фронті.

«Самоорганізація, дисципліна, відповідальність – усі ці якості я загартував ще під час роботи поліцейським. Вони дуже допомагають мені зараз», – розповідає воїн.

До небезпеки, зізнається, певною мірою вже звик. Але війна навчила його найголовнішого – у найскладніші моменти керуватися холодним розумом, а не емоціями. Саме тому він завжди намагається продумати наперед навіть такі речі, як зв’язок із рідними.

«Зазвичай зв’язок є, але бувають моменти, коли він відсутній. Тому перед виходом обов’язково попереджаю рідних, що певний час буду недоступний», – говорить Олександр Василюк.

Удома ж на нього чекають дружина та двоє синів – його найбільша підтримка і головна мотивація.

На запитання про стереотипи щодо поліції Олександр Володимирович відповідає спокійно і відверто:

«У поліції служить дуже багато хороших людей, які сумлінно виконують важливу роботу», – каже він.

Найтепліше він згадує свою останню посаду – поліцейського офіцера громади.

«Мабуть, із усіх посад вона подобалася мені найбільше. Тут ти найбільш інтегрований у життя людей. У моєму підпорядкуванні було чотирнадцять сіл, а це велика кількість людей, з якими потрібно постійно комунікувати. Важливо бути офіцером, якому не бояться розповісти про свої проблеми. А довіра не будується за день чи два – вона народжується через спілкування, чесність і готовність допомогти. Люди довіряли мені навіть особисті справи, і для мене це дуже цінно», – розповідає Олександр Володимирович.

Попри війну, він продовжує мріяти про прості речі: повернутися додому, бути поруч із родиною, знову працювати поліцейським офіцером громади, поїхати на риболовлю чи піти по гриби.

Звертаючись до молоді, Олександр Василюк радить берегти те, що зараз здається звичним:

«Цінуйте свій спокій. Багато людей віддали за нього життя. Це наша земля. Ми повинні захищати її і пам’ятати, якою ціною дається нам цей спокій», – говорить поліцейський.

Читайте також:

• Після 20 років служби змінив поліцейську форму на військову та пішов на фронт: історія захисника з Волині
• Втекла з окупації без підтримки рідних: історія 19-річної українки, яка знайшла прихисток на Волині
• Троє друзів, один екіпаж і десятки успішних місій: як воїни з Князівської бригади керують роботами на передовій