Молодшій донечці виповнилося всього два тижні: повертаючись у військову частину, захисник з Волині загинув в аварії

Спогадами про воїна поділилося видання «Нова доба».  

Ще з малих літ життя не надто балувало хлопця. Коли йому було шість років, а молодшій сестричці лише пів року, на розсіяний склероз захворіла їхня мама Світлана. Богдан швидко дорослішав, бо доводилося доглядати матір, яка була лежачою і могла лише говорити.

– Він все вмів і робив по дому, і маму, і мене глядів, допомагав татові по господарству, – із болем у голосі розповідає його сестра Ангеліна. – У Маневицькому профліцеї вивчився на водія. Потім проходив строкову військову службу в Дніпропетровську, а після демобілізації деякий час працював водієм на торфобрикетному заводі «Сойне». Через тринадцять років хвороби, у 2013 році, мами не стало. Тоді Богдану вже було 23 роки. В Антитерористичній операції Богдан Слива брав участь двічі – перший раз в 2015 році, а потім ще в 2016-му.

– Познайомились ми з Богданом в маршрутці. Це був лютий 2016-го і він саме їхав в зону АТО, а я навчалась у Луцьку, – пригадує дружина загиблого Юлія. – Трохи поспілкувавшись, він сказав, що приїжджатиме до мене в Радехів. А я тоді подумала, що він може стати для мене найближчою людиною. Відтоді ми переписувались та зідзвонювались.

Через рік після завершення служби – у жовтні 2017 році – пара одружилась. Богдан влаштувався водієм на фуру і їздив по Україні. Проживали в Радехові. Невдовзі дружина подарувала чоловікові доньку, яку назвали Іринка. У квітні їй виповниться два рочки.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення росії, Богдана відразу мобілізували. Спочатку виконував завдання в місцевій теробороні, а вже в червні минулого року потрапив у житомирську 95 десантно-штурмову бригаду.

– На початку липня 2022 року їхній підрозділ відправили в Донецьку область, – продовжує Юлія. – Коли дзвонив, то казав, що порівняно із АТО, теперішня війна значно страшніша, бо довелося бачити чимало жахіть. Але, як глибоко віруюча людина, сподівався на Бога і Він йому допомагав.

Перше поранення та контузію Богдан Слива отримав, коли біля окопу прилетів снаряд. Через місяць йому призначили операцію у Харкові, але до того часу рана вже затягнулась. Його все ж відправили на реабілітацію в Миргород. В цей час кілька разів приїжджав додому побачити рідних. Згодом знову відбув на Донеччину.

Якось Богдан із побратимами повертався із завдання. В районі м. Кремінна у їхню БМП прилетіли снаряди. А він саме їхав на броні. Знову контузія. Отримавши відпустку для реабілітації, приїхав додому. Дружина саме була на останніх місяцях другої вагітності.

Невдовзі Богдан у пологовому будинку з хвилюванням чекав появу ще однієї дитини. Друга донька, яку назвали Софійкою, з’явилась на світ цьогоріч 27 лютого. Щасливий тато забрав дружину і маля та привіз їх додому.

– Останнім часом чоловік скаржився на шум у вухах, головні болі, деколи його поведінка була незвичною, – каже дружина. – Його обурювало, коли він бачив, що тут – на мирній території – люди часто поводяться так, наче нічого не відбувається, а там іде війна, гинуть люди, не завжди є що їсти. А ще наче відчував, що скоро його не стане й, навіть, встиг з усіма попрощатися. Коли він привіз мене з пологового, то на ніч вирішив раптово поїхати додому в Прилісне, сказав: «Іншого часу в мене не буде і потрібно було вже поїхати».

Богдан відвідав могилки матері й товариша, попрощався із батьком та сестрою, провідав рідних. А ще часто казав мені, що якщо його не стане, то потрібно триматися. Просив поховати його у Прилісному біля мами. А старшій доньці ще у червні подарував ковдру із написом, що не може обіцяти бути поруч з нею до кінця життя, але любитиме її вічність.

5 березня Богдан Слива після реабілітації мав з’явитися в частині у Житомирі. Їхав один власним автомобілем «Фольксваген Кадді». Не впоравшись із керування на слизькій дорозі, злетів із траси. Вилетів із машини і загинув. Про трагедію його рідній сестрі повідомив поліцейський, який у блокноті загиблого знайшов її дані.

– До мене прийшов мій брат, якого всього трусило, потім він сказав, що Богдан загинув в аварії, – каже зі сльозами на очах Юлія. – Я розуміла, що йде війна і може статися що завгодно. Просила Господа, щоб урятував його, адже любила більше за всіх на світі. Богдан був моєю опорою, моїм крилом, під яким можна було сховатися від усього. Тішився донечками, які схожі на нього. Був патріотом і казав: «Якщо не я, то хто? Якщо ми там їх не зупинимо, то вони прийдуть сюди…» 

Щирі співчуття рідним… Вічна слава і пам’ять Герою!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: 

• Учасник АТО, який пройшов Іловайськ: історія полеглого Героя з Волині Миколи Ковальчука
• На пакеті з тілом був напис з його особистими даними: загиблий Герой з Волині Анатолій Янчук вісім місяців вважався зниклим безвісти
• «Їхала з надією, що він живий, а поверталася додому з його тілом»: спогади дружини про полеглого Героя з Волині