Був хорошою людиною, чудовим батьком, душею компанії: спогади про Героя з Волині, чий брат нині на фронті

11 серпня 2023 року при виконанні бойового завдання штаб-сержант з Волині Володимир Карпюк поліг внаслідок ворожого обстрілу поблизу населеного пункту Орлянське на Харківщині.

Про нього розповідає Любомльська громадсько-політична газета «Наше життя».

Герой народився 20 лютого 1971 року у селі Рівне. Зростав у родині простих селян-колгоспників Михайла Іларіоновича і Лідії Іванівни Карпюків. Був первістком у батьків, окрім нього у сім’ї виховувалися брати Микола (на жаль, вже покійний) і Сергій, який нині боронить Вітчизну на фронті.

У шкільні роки Володимир, як пригадує заступник Рівненського голови Ольга Бондарук, яка на той час вчителювала у місцевій школі, був прекрасною дитиною - активним, акуратним, сумлінним. Відслужив строкову армійську службу, яку проходив у Німеччині.

Повернувшись, влаштувався працювати на пункті перестановки колісних пар на залізничній станції «Ягодин».

Був хорошою людиною, чудовим батьком, душею компанії: спогади про Героя з Волині, чий брат нині на фронті

Невдовзі пішов навчатися у Національній академії прикордонних військ у Хмельницькому, по закінченні кілька років охороняв держкордон на території нашого краю. По тому полишив службу і весь час, як і багато хто з жителів прикордоння, їздив на заробітки до сусідньої Польщі. Коли на українську землю прийшла війна, Володимир Карпюк вже на другий день поповнив лави війська.

«Ми якраз були у Карпатах на відпочинку. Володя обожнював подорожі у гори, кататися на лижах, тому досить часто їздили туди, - розповідає Тетяна Карпюк, дружина Героя. - Коли ж дізналися, що почалася війна, одразу ж зібралися, вирушили додому, 25 лютого чоловік пішов служити у роту охорони при Любомльському ТЦК».

10 травня 2022 року Володимира Карпюка направили у бойову частину. Спочатку служив у Володимирі, потім перевели на Бахмутський напрям, через певний час під Куп’янськ. Про війну рідним особливо не розповідав. Горе у родину прийшло цьогорічного 11 серпня. При виконанні бойового завдання штаб-сержант Володимир Михайлович Карпюк поліг внаслідок ворожого обстрілу поблизу населеного пункту Орлянське на Харківщині.

«За кілька днів перед тим Володя повернувся з позицій, невдовзі мав заступати знову, - пригадує Тетяна Іванівна. - В останній нашій розмові відчувалося, що він дуже втомлений, казав, не знає, коли вийде з позицій і чи вийде взагалі - настільки важкими були бої. Взагалі він, коли пішов на війну, завжди говорив: будь готова, це війна, непоправне може статися у будь-яку мить. Вже тепер пригадую, як свого часу сказав: «У мене відчуття, що колись я ще буду воювати, візьму зброю до рук». Ще й перепитала його, мовляв, звідки ти таке взяв. «Не знаю», - відповів тоді. В мене ж у переддень трагічної дати були недобрі передчуття, весь час снилися погані сни. Коли ж він два дні не виходив на зв’язок, почала телефонувати побратимам і дізналася, що сталось непоправне».

«Повірте, дуже важко говорити про близьку людину, у минулому часі… Володя був дуже хорошою людиною, душею компанії, - продовжує співрозмовниця. - Не мав шкідливих звичок і любив активний спосіб життя, зокрема, спорт. Вдома облаштував невеличкий спортзал і щодня виконував там вправи з гантелями, гирями, штангами. Навіть коли був на фронті, зумів десь роздобути гирі і займатися, а коли міняли місце дислокації, скрізь возив їх з собою. Був чудовим батьком нашим чотирьом синам: Ігорю, Дмитру, Станіславу та Олегу. Не буде тепер у хлопців поряд надійного батьківського плеча. Буквально за кілька днів перед загибеллю Володя дізнався, що Станіслав став учнем військового ліцею і дуже цим тішився, адже мріяв, щоб син став військовим. От тільки порадіти його успіхам не встиг…