Художник з Волині, який служить в ЗСУ, створює натхненні сюжети методом аерографії

Володимир і нині в рядах Збройних Сил України, - пише «Місто Вечірнє».

Першим малюнком маленького Володі став портрет батька, який в цей час дивився телевізор. Ось так прийшло натхнення.

- Взагалі я житті мав і маю багато захоплень, бо мене все цікавить, - розповідає про себе Володимир. – Ще з 14 року захопився аерографією, яка нині стає дуже популярною. На мою думку, варто багато чому вчитися, щоб прийти на допомогу людям, хоч всього, звичайно, освоїти не можливо.

Військова тематика  близька серцю Володимира не лише як професіоналу. Нині, коли йде війна, ця тема стала найголовнішою як в матеріальній, так і в духовній культурі українського народу. В армії сьогодні грає роль патріотична тематика. Тому Володимиру як митцю доводиться в основному малювати символіку,  прапори, плакати, стенди тощо. На замовлення створює малюнки за технологією аерографії, яка сьогодні йде на зміну пензлю. Перевага аерографії в тому, що малюнки можна наносити на любій площині. В армії переважно наносять такі малюнки на машинах, на шлемах, на обкладинках телефонів. В аерографічній технології свої складні нюанси.

На фото, які продемонстрував пан Володимир, у зупиненій рукою художника миті вражають сюжети і погляди людей. Особливо зображення «Привида Києва». На блакитному тлі застиг сучасний витязь, який захищав незламну столицю України.

Рука художника вдало поєднує реальний світ з віртуальним. Звичайні земні люди, їх силуети, обличчя, погляди, завдяки аерографії, здаються неземними. Народжуються дивовижні міста, звичайні, земні, із затишно освітленими вікнами, з неоновими вогнями, і все ж у чомусь фантастичні.  Як на мене, щось схоже на казку чи фантастичний етюд.  Можливо, ми такі є насправді і тільки творчий погляд може це помітити і відтворити.

На іншому полотні – портрет жінки. Я б назвала цей витвір «Жіноча доля», неспокійна, хвилююча і все ж прекрасна. Від подуву вітру хвилею знялися розкішні коси, як символ краси, честі і гордості жінки.   А ось змій обвився навколо тіла людини. Це так зло обвиває кожного з нас і його необхідно подолати.

- Художником мало стати, мало володіти природним талантом, - висловлює свою думку пан Володимир.  – Грає роль техніка. Ось чому важливо відвідувати художню школу, де досвідчені майстри навчають не самому малюванню, а техніці виконання малюнка. Без техніки художник не відбудеться.  

Сам Володимир каже, що в його роду художників не було. Отож, він своєрідний самородок, а ось його п’ятирічна донька вже успадкувала талант тата і для свого віку досить гарно малює.

Не забуває Володимир Зубачук і про свої професійні навики. Він і надалі поєднує творчість з виготовленням меблів, які виконує на замовлення. Меблями власного виробництва він прикрасив свою майстерню.

Щодо планів на майбутнє, то поки що Володимир не поспішає про це говорити. На разі майже весь вільний час забирає служба. Але митець впевнений, що  в майбутньому буде займатися тим, що його цікавить, до чого покличе серце. А поки що і творчість, і вірність батьківщині нерозривні в житті цієї людини. Будемо надіятись, що талант, інтерес до життя, активна творча позиція ще послужать людям як нині, так і після перемоги.