Отримав поранення і контузію, але замість евакуації рятував побратимів: історія командира з Волині

Історію воїна пишуть на сайті «Нове життя» - новини Любешівщини».

У 2018 році Едуард підписав контракт зі Збройними Силами України. Зізнається, що до такого кроку його підштовхнула дівчина, а ще внутрішнє відчуття, що має бути там, де складно і відповідально.

Армійського досвіду на той час він не мав. Після закінчення Мукошинської школи навчався у Любешівському технічному фаховому коледжі, згодом – у Львівському університеті бізнесу та права. Тож спочатку був військовий вишкіл, перші навички, адаптація. А далі – вже служба у складі 44-ї окремої артилерійської бригади і Схід України.

– Тоді в зоні бойових дій було відносно спокійніше, – пригадує захисник. – Переважно перебували на піхотних позиціях у районі Попасної. За три роки контрактної служби фактично півтора року провів у зоні бойових дій.

Після завершення контракту Едуард повернувся до цивільного життя. Та ненадовго – повномасштабне вторгнення росії знову покликало його у стрій. У перший день великої війни він зібрав речі й поїхав до військкомату. Далі була дорога до Луцька, Тернополя, де базується рідна частина – і вже 26 лютого 2022 року Едуард перебував на Київщині.

– Відчуття були незвичні. АТО близько не порівняти з тим, що відбувається з 2022 року й донині. Але страху не було. Просто звикаєш і робиш те, що мусиш робити, – каже він.

Уперше після початку повномасштабної війни у відпустку військовослужбовець із Мукошина приїхав лише через рік і два місяці. Про службу говорить стримано, без зайвих деталей. Каже, що людина на війні звикає до всього: до складних умов, небезпеки, втрат.

– Ми пам’ятаємо всіх, хто загинув. Але там немає часу на розпач. Війна загартовує, формує характер, – говорить захисник, який із 2023 року служить у складі 100-ї окремої механізованої бригади.

За роки служби він пережив чимало. Серед особливо пам’ятних називає два випадки. Перший стався у Торецьку: після удару ворожих КАБів Едуард отримав поранення спини осколком і контузію. Медик, який був поруч, надав першу допомогу, і замість евакуації захисник вирушив рятувати побратимів. Лише після того, як допоміг іншим, звернувся до медзакладу для короткочасного лікування.

Другий випадок – виведення поранених із-під обстрілу. Разом із побратимом Едуард, ризикуючи життям, виводив «трьохсотих». Удалося врятувати багатьох, хоча «двохсотих» тоді, на жаль, забрати не змогли.

Саме за мужність і самопожертву наш земляк нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Окрім цієї президентської нагороди, має й інші заслужені відзнаки.

Нині Едуард Скупейко – лейтенант, командир роти. За його плечима – гарячі фронтові дороги під Покровськом, Лиманом, у Серебрянському лісі, біля Костянтинівки і Торецька.

На війні служать і його двоюрідні брати, з якими він зростав у дитинстві. Є навіть символічне фото: маленький Едуард із двоюрідним братом Дмитром з іграшковими пістолетами. Схожий кадр вони випадково повторили вже на війні, зустрівшись на фронті.

До слова, батько Едуарда також знає, що таке війна – він прикордонник і нині виконує завдання на Харківському напрямку. Вдома захисника чекає мама, яка щодня молиться за сина, і дві сестри. Свій 28-й день народження, який відзначив днями, Едуард зустрів знову на війні, тож – рідні вітали його онлайн.

Наш земляк каже, що має одне спільне для всіх українських воїнів бажання – перемогу й мирне небо, щоб нарешті повернутися до спокійного, розміреного життя. Бо війна втомлює й виснажує навіть найвитриваліших. Саме таким – стійким, відповідальним і мужнім є наш земляк, лейтенант Едуард Скупейко із позивним «Бізон».

Мирослава СТРУК.

Читайте також:

• «Мені ж треба ростити сина»: волинянин Ігор Савчук про сім’ю, війну та службу на передовій
• «Ідучи на штурм, відчував, що серце віщує біду»: волинський ветеран війни Сергій Гордієвич мріє стати на ноги, щоб станцювати вальс з донею
• На Волині захиснику вручили «Золотий Хрест» за мужність на фронті