«Місія захищати свою країну особисто для мене є даром Божим», – військовий Максим Морозов з Волині

Тривалий час він разом із побратимами тримав оборону на гарячому Авдіївському напрямку. Зараз підрозділ передислокувався ближче до Донеччини, в район Рівнопілля, - пише видання «Свобода».

У розмові з Максимом говоримо про ситуацію на фронті, мужність наших захисників і життя українців у цей складний та вирішальний для нації період.

- Максиме, на Вашому фейсбуці є світлини річки, що протікає в тих краях, де Ви зараз бороните Україну. Цікава назва – ріка Вовча…

- Я дуже люблю нашу українську природу, і часом приходжу на цю річку, фотографую. Такий своєрідний релакс. На щастя, ріка не в активній зоні бойових дій, тому можу собі це дозволити, якщо випадає вільна хвилина…

- Коли крайній раз ми з Вами спілкувалися, Ви ще вели бої в Авдіївці і казали, що не можна здавати місто – ворог посуне на Покровськ. Так власне і сталося. Маєте надію, що вдасться втримати тепер вже Покровськ? Відступати, здається, нема куди…

- Авдіївка – болюча тема. На мій погляд, не була вчасно зміцнена оборона міста. В певний період ми мали можливість контратакувати і навіть наступати, але на рівні вищого керівництва не було ухвалено відповідного рішення. Тож тепер пожинаємо плоди.

Зараз ось Покровськ… І позаду Дніпро, Павлоград… Я не в Покровську, але з того, що розповідають мої друзі, то питання до певних рішень щодо оборони таки є. Дивно, наприклад, що фактично без бою було здано укріпрайон, який будували спеціально для того, щоб тримати ворога. Яким чином ворог туди зайшов майже безперешкодно?

Я сподіваюся і маю велику надію, що ті підрозділи, які зараз біля Покровська, будуть натхненно битися за місто. Саме натхненно, щоб відкинути ворога. Ба інакше далі загарбник посуне на Добропілля і Слов’янськ, а з іншої сторони - на Павлоград. Молимося за тих, хто під Покровськом тримає оборону.

- Чому, на Вашу думку, подекуди фронт прогинається. Дається взнаки майже піврічна відсутність зброї чи є й інші чинники?

- Боюся, що є ще одна причина - недолугість деяких керівників. Тих старих кадрів, які досі воюють, як в часи другої світової, - фас на фас. Додайте сюди таку проблему, як поява на передовій бракованих мін – а такі випадки непоодинокі. Додайте відсутність покарання для керівників, які мають невиправдані людські втрати. Адже наша найбільша цінність у цій війні – це життя нашого захисника, життя воїна. Особисто я за те, щоб ті керівники різного рангу, які безвідповідально загубили людські життя, понесли за це заслужене покарання. А покарання як такого поки просто не існує.

- На початку війни можна було почути насмішки над «ваньками». Як від часу вторгнення змінився ворог?

- Я ненавиджу ворога всім своїм єством, але я ніколи з ворога не насміхався. Бо від початку війни він, на жаль, був достатньо сильний і все ще достатньо сильний досі. А поки українці будуть сміятися з деяких недолугих жартів 95 кварталу, поки вони залишатимуться хохлами. Хохлами, які недооцінюють ворога і врешті від нього й загинуть.

На жаль, ворог успішно чи не успішно, ефективно чи не ефективно, але крок за кроком через масову загибель своїх бійців все ще захоплює територію України. Тому замість сміятися, треба розібратися, чому просувається. Може є якісь речі, які треба усунути. Для нас, націоналістів, важливо мати відповіді на всі ці запитання, адже разом з іншими українцями ми нині стоїмо на фронтах, несемо тягар війни на собі.

- Як Ви реагуєте на розмови щодо швидкого закінчення війни? Зокрема зусиллями Трампа.

- Вважаю. що наше суспільство має викорінювати у собі це так зване «сподівання малоросів». Тобто сподівання на то, що прийде Обама, прийде Байден, прийде Трамп… Трамп приходить уже вдруге, а як воював, так і воюю – уже 11 рік війни. І несу відповідальність за свою землю. Маємо розуміти, що у США свої національні інтереси, які вони відстоюватимуть – це їхнє право. Тому прихід будь-якого політика в Америці мене сильно не розчаровує і не зачаровує. У мене питання насамперед до нашої влади, що і як вона робить, щоб Україна перемогла.

На що я справді покладаю великі надії – то це на прихід до влади націоналістів. Бо коли ми станемо владою – ми будемо нести відповідальність за свої дії й будемо досягати певних політичних, економічних і військових цілей. А якщо знову прийде, як то вже не раз було в Україні, хтось непевний, але в гарній обгортці, то він, звісно, буде перекладати відповідальність на Меркель, на Шольца, ще когось …

Треба вирішувати питання, вирішувати проблеми. Нас не хочуть бачити в НАТО? То треба зробити так., щоб нас там захотіли бачити. Дуже.

- Війна Вас змінює?

- Мені не вперше ставлять таке запитання. І наразі я відповідаю: ні! Я навчився розмежовувати політику, сім’ю і війну. Я психологічно не «тягну зі собою» війну, коли їду в тил, їду з війни. Я пройшов так зване АТО, ООС і ось зараз проходжу повномасштабну. І я так бачу, що може статися так, що після того, як ми підпишемо якесь невигідне нам «перемир’я», про яке зараз всі говорять – нам доведеться і далі продовжувати боротьбу. Я до цього психологічно готовий.

- А на загал зараз легше воювати як на початку війні?

- Зараз важче. На початку багато хто, хоч і був розгублений, але був готовий узяти до рук зброю, донатити, був готовий максимально залучати ресурс. На третьому році війни багато хто розчарувався не в самій боротьбі із московитами, а в керівництві, особливо військово-політичному. Ми ж часто бачимо, як того керівника, який проштрафився в одній області, просто перекидають в другу. Ніби й зміна відбулася, і покарання нема. От тільки люди все бачать…

- Вам найважче було в Авдіївці?

- В Авдіївці була найбільша загроза для мого життя, але там мені було неважко. У психологічному плані я розумів, що виконую місію, яка особисто для мене є Божим даром - місія по захисту української держави. І вона була ефективна, результативна, приносила мені задоволення. А зараз, після падіння Авдіївки, я часто буваю в підвішаних ситуаціях. Це важко…

Читайте також:

• На воїна чекають мама, брат та шестеро сестер: історія механіка-водія БМП зі «Сталевої Сотки»
• Після поранень щоразу повертається до побратимів: воїна з Волині відзначили почесними нагородами
• Витяг з поля бою 4 загиблих і 15 поранених побратимів: історія кулеметника з Волині на псевдо «Чорний»