Після лікування перевели служити в артилерію, та назад до війська повернутися не судилося: спогади про захисника з Волині

Анатолій Степанович народився на Дніпропетровщині, та коли він ще був маленьким, його сім’я назавжди переїхала в Маневичі. Тут вже він ходив у дитсадок, школу, вивчився в місцевому училищі на столяра. Історію захисника розповідає газета Нова доба.

– Я ще у шістнадцять років повернулася назад у Дніпропетровську область. Там вчилася, вийшла заміж. Проживаю у м. Кам’янське із чоловіком та сином. А Толік залишився в Маневичах, працював на різних роботах, – розповідає його сестра Світлана Степанівна.

Вона для нього найрідніша людина по крові, адже батьки вже відійшли у вічність, а своєї сім’ї він не створив, дітей не мав. Довго жив удвох зі своїм померлим позаминулої осені татом Степаном Яковичем, який все життя пропрацював у Маневицькій ВК-42, бо мама Галина Петрівна померла ще дев’ятнадцять років тому. Дуже любив риболовлю і знався на всіх її тонкощах, а ще займався городництвом, смачно готував, багатьом своїм землякам допомагав, підсобляючи на різних роботах. Був завжди оптимістичним, комунікабельним, співчутливим.

− Толік пішов служити по мобілізації в ЗСУ із вересня 2023 року, отримавши повістку. Після підготовки на Рівненському полігоні, був спочатку у саперному підрозділі на Харківщині. Там зазнав поранень чотирма осколками в ногу. Досить довго лежав у госпіталях, − згадує його сестра, додаючи, що брат, якщо була можливість, кожного дня до неї телефонував, розповідав про себе та цікавився як справи у неї та її чоловіка і сина.

Після лікування Анатолія Степановича перевели служити в артилерію, та назад повернутися до війська, на жаль, не довелося. Його серце зупинилося у липні 2024 року…

− Він казав, що ніколи не забуде того, що пройшов на війні, бо це дуже страшно, − із сумом говорить Світлана Степанівна.

У телефонних дзвінках брат найперше запитував чи у них тихо, чи не бомбили місто Кам’янське, бо воно опинялося під обстрілами, як і сусідні населені пункти.

Повернувся наш Герой на вічний спочинок на рідну землю 10 липня. Мешканці Колок та всіх сіл, якими слідував траурний кортеж, навколішки віддали шану нашому Захиснику, який більше дев’яти місяців свого життя був у числі тих Воїнів, кому завдячуємо мирним небом над Волинню і правом бути Українцями.

Спочатку попрощалися з ним біля рідної домівки, а далі у храмі Святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії селища Маневичі було звершено чин відспівування спочилого Захисника та поховання його із усіма військовими почестями на місцевому кладовищі. 

Щира дяка Анатолію Каплонюку за те, що беріг нашу країну, давав відсіч російському агресору. Нехай його душа знайде спокій і блаженство у Царстві Небесному, а на землі бережеться світла пам’ять про нього! Слава Україні і її Героям!

Юлія МУЗИКА

Читайте також:

• «Я залишуся на Волині, бо навіки тут мій Богдан»: спогади про 24-річного Героя
• «Сапер - це той, хто не має права на помилку»: спогади про загиблого захисника Анатолія Смітюха з Волині, який отримав звання Героя України
• Загинув разом з побратимом під час штурму ворогом позицій: спогади про молодого Героя з Волині Сергія Ющика