Історія 45-річного нацгвардійця з Волині, який помер від тяжких травм, отриманих на полі бою

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба». 

– Василь жив у Черевасі, приїжджав на танці до нас в Городок, так і познайомились, – із сльозами на очах, вертаючись у минуле, розповідає його дружина Ірина. – Чекала Василя з армійської служби, одружились, оселились в Городку. У нас народились син Владислав, донька Діана.

А потім дружині довелось вдруге чекати чоловіка із військової служби у 2015 році, коли Василь Тимченко став на захист України. Служив водієм-слюсарем у складі військ морської піхоти, перебував у червоній зоні Маріуполя (безпосередньої зони обстрілів – авт.). Нагороджений чотирма відзнаками, серед яких «За оборону Маріуполя», «Широкине. 2015 рік».

У листопаді 2024 року знову став на захист України. «Й не відала, коли він у військкомат пішов, – каже Ірина Іванівна. – Спочатку служив у Луцьку, потім після двомісячного навчання перебував під Куп’янськом».

– Я безперестанку молилась, знала як там небезпечно, – із сумом розповідає співрозмовниця. – З-під Куп’янська повернувся живий, неушкоджений. Як я раділа, як дякувала Богу! А потім Покровський напрямок. Чоловік перед від’їздом ще дома побував. Доньці купив подарунок, вже потім сказав, наче передчуваючи щось: «Це пам’ять щоб про мене була». Радів, що син зустрів свою долю, що дочекався хорошої невістки, вона у нас із Кривого Рогу. Поїхав – і знову щирі молитви і страшний неспокій.

Земля здригнулась під ногами жінки, коли побачила на телефоні незнайомий номер і почула: «Зник безвісти». «Я не вірила, серце відчувало – живий», – каже Ірина. Як з’ясувалось, 13 липня захисник отримав важкі поранення. Стікаючи кров’ю, воїн три дні повз до своїх. Терміново гелікоптером його доставили до госпіталю Дніпра. Дзвонив до дружини, втішав, заспокоював. Згодом у Вінницькому медзакладі зробили четверту операцію.

– Коли я добралась туди, Василь був без свідомості, мене пускали в реанімацію. Тримаючи за руку, говорила як ми його чекаємо, любимо… – Ірині надзвичайно важко розповідати. – А коли отримала звістку що помер, не повірила. Я й до цих пір не вірю, поки не поїду на кладовище, там розмовляю з ним…

На похорони Героя приїхало багато його побратимів, це була для нього друга родина. Його поважали за мужність і сміливість, за надійність і силу духу.

Вічна слава Герою! Щирі співчуття родині Захисника.

Олена БИЧКОВА

Читайте також: 

• Від залежностей до марафонів: ветеран Олександр Мірошниченко розповів волинянам, як спорт рятує життя
• Мріяв з коханою приїхати додому у відпустку: Герою з Волині назавжди 26 років
• Мріяв одружитися, збудувати дім, виховувати дітей, але збулося: спогади про 25-річного Героя з Волині Володимира Приходька