Володимир Котюк – спогади про українського воїна з Боровичів, який віддав життя за країну

37-річний Володимир Котюк із Боровичів загинув у 2025 році, залишивши по собі спогади про мужність, відданість сім’ї та службі на захист рідної землі.

Спогади про загиблого воїна опублікувала газета «Нова доба».

9 вересня 2025 року жителі села Боровичі провели в останню земну дорогу Володимира Котюка, 37-річного воїна та захисника України. Чорна хустина смутку накрила рідну землю, а вулиці, якими йшов траурний кортеж, сповнилися тишею: люди різного віку ставали на коліна, схиляли голови, аби віддати останню шану Герою.

Володимир Котюк народився в селі Оленівка Рожищенського району. Коли він був у підлітковому віці, його батьки, Тамара Федорівна та Сергій Володимирович, розлучилися. Володимир із матір’ю переїхав на її малу батьківщину – у село Боровичі. Невдовзі мати вийшла заміж вдруге. Володимир ріс разом із старшою сестрою Галиною та молодшою Наталією, донькою від другого шлюбу. Вітчим Микола Петрович став для хлопця справжнім батьком, навчив життєвої мудрості та підтримував у всьому.

– Вітчим був для нього як рідний тато, навіть голитися його навчив, – каже Діна, дружина Володимира. – Рідний батько чоловіка помер 11 років тому.

Після школи Володимир вступив до Ківерцівського медичного коледжу на спеціальність «Акушерство» і був єдиним хлопцем серед тридцяти дівчат. Після закінчення коледжу проходив службу в Нацгвардії у Луцьку. Затим працював фельдшером у селах Велика Осниця та Оленівка.На автостанції він випадково зустрів Діну, жительку сусіднього села Грузятин.

– Я досі пам’ятаю нашу першу зустріч і в чому він був одягнений, – розповідає жінка. Вони зустрічалися чотири роки, поки Діна навчалася у Вінниці на лікаря. Після завершення 4 курсу пара одружилася, і Володимир переїхав до неї у Вінницю.

Щоб забезпечити сім’ю, чоловік залишив медицину і перейшов працювати у будівництво, деякий час був бригадиром. Щоб купити власне житло, три роки працював у Польщі. Коли повернувся, придбали квартиру, яку Володимир сам ремонтував і облаштовував.

– Коли почалася повномасштабна війна, ми саме робили ремонт, і всі сусіди ще жартували з нас, мовляв, ми вселяємо їм віру у те, що все буде добре. Адже нам казали покидати район, де були зосереджені важливі заводи, – розповідає моя співрозмовниця.

У липні 2022 року Володимир Котюк завершив ремонт, який обіцяв зробити дружині, і пішов воювати. У складі 2-го окремого стрілецького батальйону в якості мінометника брав участь у боях на Запорізькому напрямку. Проживали в бліндажах і окопах, які будували власноруч. Часто телефонував рідним і дружині, але ніколи ні на що не скаржився. У червні 2023-го вперше прийшов у відпустку.

У серпні 2023 року його перевели служити до медпункту, де евакуйовував поранених ще на Запоріжжі, а вже наступного року батальйон приєднали до 68-ї єгерської бригади, котра тримала оборону на Покровському напрямку.

Пані Діна поділилась розповіддю побратима чоловіка Сергія, який казав, що Володимир був прикладом спокою та мужності:

«Коли вперше заїжджали у Покровськ, мені було страшно. А Вова, який був вкрай спокійним, сказав: «Не переживай, все буде добре. Проблеми будемо вирішувати по мірі надходження».

Востаннє Володимир був удома в липні-серпні цього року. Аби більше провести часу наодинці, вони поїхали із дружиною мандрувати.

– Цього разу побували в Тернопільській та Чернівецькій областях. Також відвідали печеру Оптимістичну у с. Корольки з маршрутом на 6 годин. На подальше запланували піти на ще довший маршрут… – зі смутком у голосі каже вдова. – Вова любив подорожі, бачити світ і пізнавати щось нове. А ще дуже любив музику. Він вмів грати на баяні та трубі, чому навчив його дядько – вчитель музики. Сам освоїв гітару і любив виконувати пісні. Також любив щось майструвати і до цієї справи підходив дуже ретельно.

Непоправна трагедія сталася 2 вересня 2025 року – Володимир загинув в автопригоді. Ще вранці цього дня вони розмовляли по телефону. «Ми як завжди побажали один одному доброго ранку. Така була наша маленька традиція протягом 12 років шлюбу – говорити теплі слова зранку й увечері. Це не було чимось буденним, а мало свій сенс».

Тіло Героя вулицями села проводжали родина, друзі, побратими, представники влади та небайдужі жителі громади. Поховали Володимира Котюка із усіма військовими почестями.

Вічна пам’ять українському Захиснику! Слава Україні! Героям слава!

Читайте також: