13 січня вийшов на позицію, а 8 лютого - загинув: захисник з Волині не повернувся з першого в житті бойового завдання 

Спогадами про Героя поділилося видання «Ратнівщина». 

У Ратному Івана пам’ятають ще школярем. Він разом із батьками та старшою сестрою Мар’яною проживав у квартирі на «Веснянці», навчався у Ратнівському ліцеї №1. Дитячі будні проходили в компанії дітей з багатоквартирного будинку. Він був добрим, веселим хлопчиком, який від життя багато не вимагав. Усе, про що казали батьки, завжди безвідмовно робив. Разом із Мар’яною допомагали батькам, чим могли. Після закінчення школи пішов у доросле самостійне життя.

Мама загиблого захисника Галина Іванівна розповідає, що він пішов навчатися в одне з Луцьких професійно-технічних училищ на бармена. Спочатку працював за фахом. Потім почав їздити на заробітки на будівництво. Час від часу приїжджав у Ратне до сестри, до батьків у Велимче (вони переселилися на малу батьківщину тата Миколи). У 2018 році поїхав на заробітки до Польщі.

Війна спіткала хлопця зовсім недавно. У листопаді 2025 року він повертався з Польщі і на кордоні його мобілізували. Військову підготовку проходив у навчальному центрі у Житомирі. Потрапив у 80-у десантнo-штурмову бригаду. На початку січня їхній підрозділ відправили в зону бойових дій. Мама в розмовах хвилювалася, як він там буде. А він повторював: «Чого Ти переживаєш? Я не боюся. Я тут не один. Ми всі разом і все буде добре!»

Але в нього була така натура, що ніколи ні на що не жалівся. В нього завжди було все добре. Навіть якщо щось і думав собі, якщо переживав, ніколи рідним вигляду не показував, що щось не так. Все завжди тримав у собі. Чи йому болить, чи йому страшно, - для людей у нього було все добре. Був скромним і непоказним.

Сестра Мар’яна каже, що вони з Іваном не спілкувалися по кілька разів на день. Обоє мають мовчазний характер. Але коли його забрали на війну, почали більше контактувати, проявляти турботу один про одного. Він був хорошим братом і вона це цінувала.

13 січня Іван перший раз вийшов на позицію. Коли йшов, написав, попередив, що йдуть на місяць, а то й на довше. Зв’язку не буде. Просив, щоб не хвилювалися. Як тільки повернеться, дасть знати. Батьки хвилювалися, бо тоді були такі люті морози, а він же раніше не бував у таких умовах так довго. Все піджидали та надіялися, що озветься. А натомість принесли сповіщення, що він безвісти зниклий, далі, 19 лютого – сповіщення про смерть.

Загинув захисник 8 лютого, так і не повернувшись із свого першого в житті бойового завдання. Рідним розповіли, що було два скиди з дрона, які й забрали життя солдата.

У Ратне тіло бійця доправила місія «На щиті» 23 лютого. Спочатку траурний кортеж попрямував до будинку, у якому зростав, біля якого гуляв і товаришував із друзями, а далі труну з тілом полеглого захисника провели до храму Амфілохія Почаївського смт Ратне. 24 лютого священники Ратнівського благочиння відспівали новопреставленого воїна Івана. Якось моторошно й символічно збіглося, що похорон бійця відбувся саме у четверту річницю російського вторгнення в Україну. Поховали загиблого Івана Савлука на Алеї почесних поховань у Ратному.

Усі, хто знав Івана, запам’ятали його надзвичайно добрим, щирим, простим хлопцем, справжнім, який заради інших був готовий віддати останнє. А віддав життя заради миру у рідній країні.

Марія ЛЯХ

Читайте також: 

• Зупиняв десятки штурмів і воював навіть із травмованою рукою: історія воїна з Волині Валерія Михалевича
• Воювали на одному напрямку і загинули в один день: історії двох полеглих воїнів з Волині
• Обручку коханій так і не судилось подарувати: спогади про 24-річного Героя з Волині Павла Молодшого